Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Бориспільський міськрайонний суд Київської області вироком від 15 вересня 2014 року засудив ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця Кіровоградської області, мешканця АДРЕСА_1, інваліда ІІ групи, раніше не судимого, за частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі статті 75 КК ОСОБА_20 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю два роки.
Стягнуто з ОСОБА_20 на користь потерпілої ОСОБА_22 3 543 гривні 39 копійок у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 80 000 гривень - моральної шкоди; на користь Державного бюджету України 5 462 гривні 70 копійок процесуальних витрат за проведення судових експертиз.
За вироком суду ОСОБА_20 визнано винуватим та засуджено за те, що він 20 січня 2005 року приблизно о 20 годині, керуючи технічно справним автомобілем «Мазда 626», державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись у місті Борисполі по вулиці Київський Шлях у напрямку міста Києва, порушивши підпункти 1.3, 1.4, 1.5, 18.1, 18.4 Правил дорожнього руху України, вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_23, який перетинав у цей час дорогу поблизу нерегульованого пішохідного переходу біля Бориспільської загальноосвітньої школи № 4. Внаслідок наїзду транспортного засобу під керуванням ОСОБА_20 потерпілому ОСОБА_23 було спричинене тяжке тілесне ушкодження, від якого останній помер на місці події.
Апеляційний суд Київської області 2 липня 2015 року вказаний вирок місцевого суду залишив без змін.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 4 лютого 2016 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 2 липня 2015 року щодо ОСОБА_20 залишив без зміни.
27 вересня 2016 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області своєю ухвалою звільнив ОСОБА_20 від покарання, призначеного за вироком цього ж суду від 15 вересня 2014 року у виді 3 років позбавлення волі, у зв'язку із закінченням іспитового строку.
Європейський суд з прав людини (далі - Суд) 22 червня 2017 року постановив рішення «Шило та інші проти України», яке набуло статусу остаточного, у справах ряду заявників, у тому числі ОСОБА_20 (заява № 41135/08), яким встановив порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв'язку із надмірною тривалістю кримінального провадження.
У мотивувальній частині цього рішення Суд зазначив, що тривалість проваджень була надмірною і не відповідала вимозі «розумного строку» (10 років 7 місяців та 21 день - 3 інстанції). Також Суд вказав, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо скарг з цього приводу. За рішенням Суду держава Україна повинна сплатити ОСОБА_20 3 000 євро відшкодування моральної і матеріальної шкоди, судових та інших витрат.
У своїй заяві ОСОБА_20 порушує питання про перегляд постановлених щодо нього судових рішень на підставі пункту 4 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв'язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. На обґрунтування підстав для перегляду судових рішень Верховним Судом України заявник посилається на рішення Суду у справі «Шило та інші проти України». При цьому, навівши своє трактування фактичних обставин справи, а також доводи щодо своєї невинуватості, заявник зазначає, що висновки досудового слідства та суду є однобічними, упередженими, неповними, бездоказовими, суперечливими, такими, що не випливають з матеріалів справи. Стверджує, що ухвалені щодо нього національними судами судові рішення постановлені на підставі сфальсифікованих матеріалів кримінальної справи та з численними порушеннями вимог кримінально-процесуального законодавства, що в сукупності з встановленими порушеннями Конвенції у наведеному рішенні Суду є підставою для їх скасування із закриттям провадження у кримінальній справі за його обвинуваченням.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи заявника ОСОБА_20 та його захисника Стусенка А.М., які підтримали заяву, доводи прокурора Курапова М.В. про відмову в задоволенні заяви, Верховний Суд України дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Положення статті 2 Закону № 3477-IV та статті 46 Конвенції передбачають, що Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, в якій вона є стороною.
Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом № 3477-IV, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з абзацом дев'ятим частини першої статті 1 Закону № 3477-ІV виконання рішення Суду включає: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
За статтею 41 Конвенції, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
Положення Глави 3 Закону № 3477-IV передбачають, що констатоване Судом порушення Конвенції може бути виконано шляхом виплати грошової компенсації, вжиття індивідуальних та/або загальних заходів.
Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
Ці положення узгоджуються з Рекомендацією N R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» від 19 січня 2000 року, прийнятою на 694-му засіданні заступників міністрів, повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:
- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
- коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
При цьому рішення Суду не містить вказівок на те, що встановлені щодо ОСОБА_20 порушення Конвенції спонукають до висновку, що рішення національного суду в його справі суперечать Конвенції або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінального провадження, які й надалі зумовлюють шкідливі наслідки і не можуть бути усунуті (виправлені) іншим способом, аніж під час повторного розгляду справи.
Загальні принципи, яких дотримувався Суд при розгляді заяви ОСОБА_20, - оцінка та аналіз наведених ним фактів, констатований характер (зміст) порушень Конвенції, присуджена у зв'язку із цим грошова компенсація, - дають підстави вважати, що стосовно заявника були допущені такі порушення Конвенції, які за даних обставин неможливо відновити у вигляді того стану чи становища, які існували до вчинення порушень. У таких випадках засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування моральної шкоди, аналіз причин порушення Конвенції і пошук шляхів усунення цих порушень та вжиття зазначених у статті 13 Закону № 3477-IV заходів загального характеру, які спрямовані на забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлено рішенням Суду, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді. Виконання цих заходів покладається на компетентні органи державної влади.
У випадку щодо ОСОБА_20, за результатами розгляду його заяви, як відшкодування моральної, матеріальної шкоди та судових витрат Суд вирішив за розумне надати справедливу сатисфакцію у вигляді присудження заявнику 3000 євро компенсації.
Водночас, як убачається зі змісту заяви, ОСОБА_20 оспорює фактичні обставини справи, доведеність його вини в інкримінованому йому злочині, також ставить під сумнів зібрані у справі докази й, відповідно, висновки досудового слідства і суду та, з урахуванням наведених у заяві мотивів, просить постановлені щодо нього національними судами судові рішення скасувати, а провадження у кримінальній справі закрити.
Однак такі твердження не стосуються (виходять за межі) визначеного законом предмета перегляду судових рішень, а тому не можуть слугувати підставами для їх скасування.
Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 453, 454, 456 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, Верховний Суд України постановив відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_20 про скасування вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 2 липня 2015 року та ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2016 року.
_03_03.png)
