flag Судова влада України

Стара версія сайту | Лист вебмайстру

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки

12 вересня 2017, 07:56

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 18 вересня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі - ВАТ «Кредитпромбанк», банк) та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 63 тис. доларів США. На забезпечення виконання вказаного кредитного договору між банком та відповідачем цього ж дня укладено договір іпотеки, предметом якого виступила квартира АДРЕСА_1, яка належить відповідачеві на підставі договору купівлі - продажу від 18 вересня 2006 року.

В зв'язку з неналежним виконанням кредитного договору, виникла заборгованість, в рахунок погашення якої банк просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на зазначену квартиру.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями суду ПАТ «Дельта Банк» _звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржені рішення та направити справу на новий розгляд до першої або апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задоволено. Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2016 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому суд виходив з того, що відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам ухвалені в справі судові рішення не відповідають.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що право  вимоги до відповідача за кредитним та іпотечним договорами від до ПАТ «Дельта Банк» не перейшли, підстави для визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки відсутні, оскільки у п. 4.3 іпотечного договору відсутнє застереження про те, що звернення стягнення на спірну квартиру допускається шляхом визнання права власності на цей об'єкт нерухомості.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна виходячи з наступного.

Судами встановлено, що 18 вересня 2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 63 тис. доларів США зі сплатою процентів за користування ним в розмірі 12,83% річних, з кінцевим строком повернення до 18 вересня 2025 року.

З метою забезпечення виконання відповідачем умов кредитного договору, між банком та ОСОБА_6 18 вересня 2006 року укладено договір іпотеки, відповідно до якого відповідач передала в іпотеку позивачеві квартиру АДРЕСА_1 та належить їй на підставі договору купівлі - продажу від 18 вересня 2006 року.

26 червня 2013 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги на користь АТ «Дельта Банк».

Внаслідок неналежного виконання боржником умов кредитного договору остання допустила заборгованість станом на , яка склала 1 915 073,07 грн, з яких: 1 251 724,98 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 553 352,77 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами; 109 233,20 грн - пеня; 104,99 грн - 3% від простроченої заборгованості за кредитом; 657,13 грн - 3% від простроченої заборгованості за процентами.

Відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом.

Згідно зі ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом  зобов'язання (неналежне виконання).

За правилами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Загальні умови виконання зобов'язання зазначені у ст. 526 цього Кодексу.

Відповідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок як позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель вправі вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частиною першою статті 33 та статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно зі  ст.ст. 37, 38 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюються до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Відповідно до п. 4.2 іпотечного договору, укладеного між сторонами, іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення іпотекодавцем умов кредитного договору, або умов цього договору.

При настанні випадків, передбачених п. 4.2 цього договору, іпотекодержатель за 30 календарних днів попереджає іпотекодавця про задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки і якщо протягом строку зобов'язання, забезпечені іпотекою, не будуть виконані, іпотекодержатель на свій розсуд задовольняє свої вимоги одним із таких способів: від свого імені продає майно третім особам і спрямовує отримані кошти на задоволення своїх вимог; дає іпотекодержателю згоду на реалізацію майна третім особам, визначеним іпотекодержателем, погоджених з ним від свого (іпотекодавця) імені, за умови, що кошти виручені від реалізації будуть направлені на задоволення вимог іпотекодержателя. Перебіг тридцятиденного строку починається з наступного дня, після календарної дати іпотекодавцю повідомлення про намір іпотекодержателя укласти договір купівлі-продажу майна отримання іпотекодавцем такого повідомлення направленого рекомендованим листом (п. 4.3 іпотечного договору).          

Згідно з п. 4.4 іпотечного договору, у випадку коли виконання пункту 4.3 цього договору унеможливлюється діями або бездіяльністю іпотекодавця, іпотекодержатель має право здійснити звернення стягнення на майно іншим способом, передбаченим чинним законодавством України, в т.ч. звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду.  

05 червня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» на адресу відповідача ОСОБА_6 було направлено лист-вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором, в якому зазначено про відступлення позивачеві права вимоги боргу ПАТ «Кредитпромбанк» на підставі договору купівлі-продажу від 26 червня 2013 року (а. с. 20).

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, в порушення ст.ст. 212-215 ЦПК України, не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.  

Відмовляючи у зверненні стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив з відсутності у позивача права вимоги до відповідача, через відсутність акта приймання-передачі права вимоги, залишивши поза увагою що п. 2.3 договору купівлі-продажу прав вимоги переходить від продавця до покупця, та обов'язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акта приймання-передачі прав вимоги та витяг з додатку № 1 до договору купівлі продажу прав вимоги (а.с. 25 зворот).

Суди попередніх інстанцій не врахували того, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову в задоволенні позову новому кредиторові, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора.

  Відмовивши у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій фактично відмовили позивачеві у захисті порушеного права, передбаченого п. 4.4 іпотечного договору.  

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК Українипідлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.