Верховний Суд вказав чи надання останнього слова без присутності захисника є істотним порушенням

Вироком суду особу було засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Особа у стані алкогольного сп`яніння під час сварки з іншою особою на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків з метою вбивства умисно завдала останній не менше п`яти ударів молотком по голові, заподіявши тяжких тілесних ушкоджень, від яких потерпіла померла в медичному закладі.

У касаційній скарзі, серед іншого, засуджена та захисник зазначали про те, що дії особи замість ч. 1 ст. 115 КК мають бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК. На переконання сторони захисту, обставини справи, зокрема те, що між померлою та засудженою були близькі родинні стосунки, остання викликала швидку медичну допомогу й намагалась врятувати життя особи, смерть якої настала в лікарні, унеможливлюють обвинувачення в умисному вбивстві. Крім того, зазначали, що суд за відсутності захисника заслухав останнє слово обвинуваченої.

ККС не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги. ВС зазначив, що у цій справі встановлено, що засуджена умисно завдала молотком не менше п`яти ударів у голову потерпілій, заподіявши потерпілій похилого віку тілесних ушкоджень, які за тяжкістю та навіть за зовнішніми ознаками (відкриті черепно-мозкова травма й перелом кісток склепіння черепа) по суті вже в момент їх заподіяння вочевидь не могли бути сумісними з життям.

ККС дійшов висновку, що особа, цілеспрямовано завдаючи таку кількість ударів молотком у життєво важливий орган, не могла не усвідомлювати суспільно небезпечного характеру свого діяння, передбачала його наслідки й свідомо допускала настання саме смерті потерпілої, тобто мала непрямий умисел (ч. 3 ст. 24 КК) на вбивство.

Тому самі собою сприяння у виклику швидкої допомоги після вчинення зазначених дій та факт настання смерті потерпілої в лікарні, як і родинні стосунки, не впливають на кваліфікацію злочину й не виключають притягнення засудженої до кримінальної відповідальності за протиправне позбавлення життя іншої людини.

Також ВС не визнав переконливими доводи скаржників про істотне порушення права особи на захист унаслідок надання їй останнього слова за відсутності в судовому засіданні захисника.

ККС зазначив, що за змістом ст. 365 КПК останнє слово є персоніфікованим етапом судового провадження і полягає в особистому зверненні обвинуваченого до суду. З зафіксованих на технічному носії інформації даних про перебіг судового засідання, у своєму останньому слові особа коротко впродовж 2,5 хвилин заперечила провину і не повідомила жодних нових обставин. ВС зазначив, що засуджена не змінила раніше узгодженої із захисником позиції, а суть звернення не потребувала відновлення судового слідства.

Тому, ВС дійшов висновку, що хоча надання останнього слова і відбулось без присутності захисника, це порушення не є істотним у розумінні ст. 412 КПК, адже воно не звузило гарантованого права на таке звернення й не перешкодило і не могло перешкодити суду постановити справедливе рішення (постанова від 27.10.2020 у справі № 332/2462/14-к).

Джерело: Верховний Суд