Верховний Суд вказав, коли згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду

Позивач звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини. Позивач зазначав, що після розлучення сторони не можуть дійти згоди щодо місця проживання дитини. Позивач вважав, що подальше проживання сина разом з ним найбільш повно буде відповідати інтересам дитини, оскільки він працює, має достатній заробіток, час займатися з дитиною та іншим чином піклуватися про нього, а тому, має змогу створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку сина, задовольнити гармонійний розвиток його особистості в атмосфері любові та матеріальної забезпеченості.

Відповідач подала зустрічний позов, у якому просила визначити місце проживання сина разом з нею. Зазначала, що вона працює, характеризується позитивно, а проживання дитини разом із батьком є недоцільним і таким, що негативно впливає на психічний розвиток дитини. Крім того, зазначала, що має можливість забезпечити належні умови виховання та розвитку своєму синові, який здебільшого сам бажає проживати разом з нею.

Орган опіки та піклування надав до суду висновок про визначення місця проживання дитини, згідно якого вважав доцільним визначити місце проживання дитини з батьком.
Службою у справах дітей встановлено, що батьки дитини перебували у шлюбі, який на теперішній час розірвано. Після розлучення дитина постійно змінювала місце проживання, періодично проживала з батьком, та поверталася до матері. Як і в батька, так і в матері створено належні матеріально-побутові умови для перебування дитини. За інформацією міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді підстав які б перешкоджали проживанню дитини з батьком чи матір`ю, фахівцями не виявлено. Однак, під час відвідування спеціалістом служби родини батька у ході бесіди малолітній виразив бажання проживати з батьком.

Згідно з актом психологічного дослідження встановлено, що дитина, проживаючи по черзі з обома батьками, які розлучені, починає маніпулювати, формує хитрість, прагнення вирішувати труднощі обхідним маневром, не прикладаючи до цього значних зусиль, йому хочеться там де весело, а не там де корисно. На думку психолога в такій ситуації у хлопчика не виникає прихильності до будь-кого з батьків, а тому дитина не може «жити на два помешкання».

Суд першої інстанції відмовив у задоволення позовів як матері, так і батьку дитини.
Суд, враховуючи вік дитини, її позитивну прихильність до обох батьків, ставлення сторін до виконання своїх батьківських обов`язків, які не позбавлені батьківських прав, встановивши наявність однакових належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання дитини, приймаючи до уваги якнайкращі інтереси дитини щодо її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку у ситуації, яка склалась між її батьками після їх розлучення, вважав, що визначення місця проживання дитини з одним із батьків не відповідатиме інтересам дитини.

Апеляційний суд вирішив визначити місце проживання малолітнього разом з матір`ю. Суд апеляційної інстанції за результатами психологічних досліджень та спостережень під час психокорекційної роботи з дитиною та встановленою однаковою прихильністю дитини до обох батьків, з урахуванням обставин справи, віку дитини, для забезпечення прав та інтересів дитини, дійшов висновку, що місце проживання малолітнього має бути визначено разом із матір`ю, тому, що нею створені більш сприятливі умови для проживання дитини, її гармонійного психологічного розвитку і це не вплине на реалізацію батьком своїх прав щодо його участі у вихованні сина.

У касаційній скарзі батько зазначав, що згідно із висновком органу опіки і піклування про визначення місця проживання дитини орган опіки і піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини з батьком, проте судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки цим доказам.

Касаційний цивільний суд ВС погодився із висновком суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до частин першої, другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Суд зазначив, що згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції думки дитини щодо її бажання проживати разом з батьком, ВС визнав непереконливими з огляду на малолітній вік дитини, тривалий час проживання з батьком та конфлікт між батьками щодо визначення місця її проживання (постанова від 09.11.2020 № 487/7241/18).