Верховний Суд висловився щодо надання дозволу на проведення обшуку в житлі

Доручення прокурора слідчому, який здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні, про проведення обшуку у житлі, може даватися як в усній, так і в письмовій формах.

Слідчий суддя, надаючи дозвіл на проведення обшуку у житлі, не зобов’язаний вказувати у відповідній ухвалі, хто конкретно має провести цю слідчу (розшукову) дію. Визначення прокурора або слідчого (їх групи) для проведення обшуку належить до повноважень прокурора (старшого прокурора, групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні) або старшого слідчої групи (керівника органу досудового розслідування). Доручення прокурора слідчому, який здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні, про проведення обшуку у житлі, може даватися як в усній, так і в письмовій формах. Про це зазначив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 725/1199/19.

З клопотанням про проведення обшуку приміщення Держлікслужби до суду звернувся прокурор, який здійснював процесуальне керівництво у цьому кримінальному провадженні за постановою заступника керівника місцевої прокуратури.

Слідчий суддя суду першої інстанції частково задовольнив клопотання прокурора та надав дозвіл прокурору на проведення обшуку в приміщенні службового кабінету начальника Держлікслужби. Згідно з протоколом обшук було проведено слідчим, який здійснював досудове розслідування цього кримінального провадження та входив до групи слідчих за постановою про створення групи слідчих.

Колегія суддів, виходячи з системного тлумачення статей 37, 39, 236 КПК, а також статей 36, 40, 235, 236 КПК, дійшла висновку, що «визначення в ухвалі слідчого судді конкретного слідчого або прокурора, які мають здійснювати обшук, знаходиться поза межами повноважень слідчого судді з контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та обмежуються в цій частині перевіркою того, чи є належним суб’єктом учасник кримінального провадження, який звернувся з клопотанням про проведення обшуку».

Визначення конкретного прокурора або слідчого (їх групи) для проведення обшуку належить до законних повноважень прокурора (старшого прокурора, групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні) або старшого слідчої групи (керівника органу досудового розслідування).

Окрім того, системне тлумачення п. 4 ч. 2 ст. 36, п. 2 ч. 2 ст. 40 КПК слугувало підставою ККС зробити висновок, що основною формою процесуальної взаємодії прокурора зі слідчим на всіх етапах досудового розслідування є надання письмових вказівок та доручень. Якщо закон прямо не вимагає письмової форми, то прокурор має право надавати доручення та вказівки слідчому про виконання процесуальних дій усно, якщо це обумовлено, зокрема, невідкладними випадками або виконанням незначного обсягу процесуальних дій.

Вимог про реалізацію прокурором, що виконує повноваження прокурора в кримінальному провадженні, своїх обов’язків із забезпечення досудового розслідування виключно шляхом надання слідчому (який входить до складу групи слідчих, призначених з дотриманням вимог закону) письмових доручень на проведення обшуку, про обов’язкову участь прокурора в його проведенні, КПК не містить, зокрема, не вимагає виключно письмової форми до організаційного забезпечення проведення обшуку й ст. 41 КПК, що спростовує доводи касаційних скарг у цій частині.

Отже, обшук було проведено повноважною особою з дотриманням як порядку, встановленого статтями 40, 234–236 КПК, так і загальних засад кримінального провадження, закріплених у статтях 9, 13 КПК, а процесуальний дозвіл на проведення слідчої дії отриманий уповноваженим прокурором встановленому законом порядку. У цьому кримінальному провадженні відсутні будь-які підстави стверджувати, що слідчий без відповідного доручення прокурора діяв поза межами своїх повноважень.

Джерело6 Судово-юридична газета