Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він працював на посаді старшого приймальноздавальника багажу - комірника камери незапитаного багажу служби обслуговування у терміналах аеровокзального комплексу ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль». У результаті проведення службового розслідування та позапланової інвентаризації виявлено, що він здійснював заволодіння чужими речами та ухилявся від внесення до програми АРМ інформації про знахідки, прийняті на зберігання. Наказом ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» від 17 квітня 2018 року № 11-07/1-711/п його звільнено з роботи з 18 квітня 2018 року за винні дії, що дають підстави для втрати довір`я, на підставі пункту 2 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Позивач вказував, що знахідками були харчові продукти і згідно з усного розпорядження адміністратора камери незапитаного багажу ОСОБА_2 було дозволено приймати на тимчасове зберігання та знищувати їх через дві доби після прийняття. Крім того, за вказані дії ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» його притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догано.
Посилаючись на те, що у відповідача відсутні будь-які підстави звільняти його у зв`язку з втратою довіри, застосування дисциплінарних стягнень у вигляді догани та звільнення за одне і те саме порушення трудової дисципліни є незаконним, позивач просив суд скасувати наказ ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» від 17 квітня 2018 року № 11-07/1-711/п про його звільнення та поновити на посаді з 18 квітня 2018 року, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано наказ виконуючого обов`язки генерального директора ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» від 17 квітня 2018 року N 11-07/1-711/п. Поновлено ОСОБА_1 на роботі у ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на посаді старшого прийомоздавальника багажу - комірника камери незапитаного багажу служби обслуговування в терміналах аеровокзального комплексу з 18 квітня 2018 року. Стягнуто з ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 квітня 2018 року до 28 лютого 2020 року в розмірі 212 414,95 грн. Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що звільнення позивача відбулося з порушенням пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки його дії не могли бути підставою для втрати до нього довіри зі сторони роботодавця. Крім того, за порушення трудової дисципліни позивач вже притягувався до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, а тому застосування до нього подвійної відповідльності за одне і те саме правопорушення є незаконним.
11 грудня 2020 року ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судового рішення. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» не є підставою для відкриття касаційної провадження згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки постанови Пленуму Верховного Суду України мають рекомендаційний характер.
У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року касаційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернуто заявнику.
Деталі за посиланням: Рішення Бориспільського міськрайонного суду
Постанова Київського апеляційного суду
_03_03.png)
