Проживання у парі без офіційної реєстрації шлюбу: як захистити свої права

За приблизними підрахунками, майже кожен 10-й шлюб в Україні є «цивільним». Проте навіть такі відносини захищені законом. Вони фактично породжують не лише особисті, а й майнові правовідносини. Деталі розповіли у Міністерстві юстиції.

Убезпечити себе від непорозумінь у майбутньому допоможе договір про спільне проживання.

Його можна укласти лише якщо жодна зі сторін не перебуває в зареєстрованому шлюбі і між особами склалися усталені відносини, притаманні подружжю (проживання на одній території, спільне господарство, спільний бюджет та інші).

Нотаріальне посвідчення такого договору не є обов'язковим, однак фахівці радять все ж не обходити нотаріальну процедуру, адже вона має суттєву низку переваг:

• нотаріус при посвідченні договору перевіряє дійсну волю, правоздатність та дієздатність осіб, що унеможливлює визнання його нікчемним;
• нотаріальне посвідчення договору офіційно закріплює право користування майном та правовий режим майна, набутого у період спільного проживання;

• такий договір буде доказом у судовому процесі для закликання до спадкування в четверту чергу.

Які документи необхідно мати для укладення договору: паспорти сторін; ІПНи сторін.

Якою є процедура посвідчення договору
Під час укладення договору про спільне проживання нотаріус:

• установлює осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії;
• з'ясовує, чи розуміють учасники договору значення своїх дій та наслідки їх вчинення (обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які є учасниками правочину);
• готує проєкт договору;
• ознайомлює сторони зі змістом договору;
• впевнюється в тому, що зміст договору повністю відповідає дійсним намірам та волі сторін;
• після підписання договору сторонами посвідчує договір та реєструє його в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

У договорі можна «прописати» будь-які не заборонені законодавством умови, наприклад:

• визначити поняття «сторони», «спільне майно», «кошти», «особиста приватна власність»;
• визначити дату початку спільного проживання;
• домовитися про надання права користування особистою приватною власністю;
• правовий режим майна (коштів), набутого(их) в період спільного проживання, та момент, з якого такий режим виникає;
• домовитися про накладення стягнення на майно (кошти) за зобов’язаннями сторін;
• домовитися про спосіб поділу майна (коштів), придбаного/отриманих у період спільного проживання, у разі припинення фактичних шлюбних відносин;
• домовитися щодо питань, не врегульованих договором;
• домовитися про порядок внесення змін та доповнень до договору;
• кількість примірників договору;
• набрання чинності договором.

У договорі допускається вирішувати питання щодо коштовностей, премій та нагород; визначати правовий режим майна, набутого/отриманого в подарунок до початку спільного проживання.

Однак такий договір не може:

• регулювати особисті відносини, а також особисті відносини між особами та дітьми;
• ставити одну зі сторін у надзвичайно невигідне матеріальне становище;
• зменшувати обсяг прав дитини, народженої під час спільного проживання;
• передбачати передання у власність одній стороні нерухомого майна та іншого майна, право на яке підлягає державній реєстрації.

Європейська практика

За кордоном цивільний шлюб має назву «конкубінат» та є досить поширеним явищем серед громадян іноземних держав.

Наприклад, у Франції громадяни подають спільну заяву, в якій зазначають майнові відносини, та договір про сумісне життя в компетентний орган державної реєстрації.

Такий договір мають укласти особи, які є повнолітніми, дієздатними, однієї або різних статей та не перебувають у забороненому ступені спорідненості, шлюбі та не укладали іншого договору про спільне життя.

У Швеції особи мають право укласти правочин щодо режиму їхнього майна, взаємної матеріальної допомоги, солідарної відповідальності за боргами одного з них, забезпечення життєвих потреб та витрат, які відносяться до спільного проживання.

Джерело: «Судово-юридична газета»