Не кожна прилюдна бійка має визнаватися хуліганством — ВС

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

16 березня 2021 року                      м.Київ                               №631/2135/16-к

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в складі:

головуючого — АНТОНЮК Н.О.,
суддів: БУЩЕНКА А.П., ШЕВЧЕНКО Т.В. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засуджених Особи 1 і Особи 2 на вирок Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 3.06.2020 та ухвалу Харківського апеляційного суду від 8.10.2020 щодо Особи 2, Інформація 1, громадянина України, уродженця м. Лозова Харківської області, з вищою освітою, працює старшим інспектором відділу превенції патрульної поліції Шевченківського ВП ГУ НП у Харківській області, раніше не судимого, зареєстрований за Адресою 1, фактично проживає за Адресою 2, Особи 1, Інформація 2, громадянина України, уродженця с.Просяне Нововодолазького району Харківської області, з вищою освітою, не працюючого, одруженого, має на утриманні неповнолітнього сина, раніше не судимого, зареєстрований та

проживає за Адресою 3, Особи 3, Інформація 3, громадянина України, уродженця м.Первомайський Харківської області, з професійно-технічною освітою, не працюючого, одруженого, має на утриманні неповнолітню дочку, раніше не судимого, зареєстрований за Адресою 4, фактично проживає за Адресою 3, засуджених за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.122, ч.2 ст.296 Кримінального кодексу,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами обставини

Вироком Первомайського міськрайонного суду від 3.06.2020 Особа 2, Особа 1 та Особа 3 визнані винуватими та призначено покарання за ч.1 ст.122 КК — у вигляді одного року обмеження волі, за ч. 2 ст. 296 КК — у вигляді одного року позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим кожному із засуджених призначено остаточне покарання у вигляді 1 року позбавлення волі. Вирішено питання щодо речових доказів.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 8.10.2020 вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Згідно з вироком Особа 2, Особа 1 та Особа 3 визнано винуватими у тому, що 20.06.2016, близько 00:40, перебували у кафе, до них підійшов потерпілий Особа 4, вони спілкувалися, випивали, а далі, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння в громадському місці, на території кафе, засуджені грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю,

спричинили Особі 4 середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також легкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах засуджені Особа 2 та Особа 1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи, просять скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Касаційні вимоги скаржники аргументують тим, що в їхніх діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК, оскільки між потерпілим та Особою 3 тривалий час були неприязні відносини через наявний у Особи 4 грошовий борг перед Особою 3, а тому дії засуджених не були спрямовані на порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства. Засуджені наголошують, що приводом для конфлікту із потерпілим стали саме неприязні відносини останнього з Особою 3, а тому немає підстав для кваліфікації їхніх дій як хуліганства. Крім цього, скаржники зазначають, що конфлікт не носив тривалого характеру.

Засуджені наголошують, що під час досудового розслідування та в судових засіданнях потерпілий надавав неправдиві показання щодо стаціонарного перебування в КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» з 1.07.2016 до 11.07.2016, висловлюють сумнів щодо показань низки свідків.

На обґрунтування касаційних вимог засуджений Особа 2 також стверджує, що одразу трьох осіб визнано винуватими у заподіянні середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що суперечить вимогам КК, якими встановлено індивідуальну кримінальну відповідальність, а не колективну.

Серед іншого Особа 1 акцентує увагу, що матеріали кримінального провадження не містять будь-яких доказів перебування засуджених в стані алкогольного сп’яніння під час вчинення інкримінованих діянь, а тому суди безпідставно віднесли названу обставину до такої, що обтяжує покарання. На думку засудженого, має місце грубе порушення ст.66 КК, оскільки судами не враховано ступеня тяжкості вчинених злочинів та того, що він раніше не притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, має на утриманні двох малолітніх дітей.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор заперечила вимоги касаційної скарги, оскільки, на її думку, дії засуджених кваліфіковано правильно, істотного порушення вимог кримінального процесуального законодавства немає. Просила у задоволенні касаційних скарг відмовити.

Засуджений Особа 2, захисник Бакулін Д.О. в інтересах засудженого Особи 1, потерпілий Особа 4 та його представник Крецул Л.М. надіслали до суду заяви про розгляд провадження без їхньої участі.

Інші учасники провадження у судове засідання не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Мотиви суду

Суд заслухав суддю-доповідача, перевірив

матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи та дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг <…>.

При касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, встановлених судами нижчих інстанцій.

На думку скаржників, суди неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність, оскільки їхні дії не підлягають кваліфікації за ч.2 ст.296 КК, так як були зумовлені особистим мотивом, а не мотивом явної неповаги до суспільства.

Як наслідок, у своїх касаційних скаргах засуджені стверджують, що в їхніх діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбачений ч.2 ст.296 КК. Такі доводи Суд вважає слушними з огляду на таке.

Частиною 2 ст.296 КК встановлено кримінальну відповідальність за хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене групою осіб.

Суб’єктивна сторона хуліганства характеризується умисною формою вини та мотивом явної неповаги до суспільства, тобто у прагненні показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. При цьому така неповага має явний, тобто очевидний характер як для винного, так і для осіб, які спостерігають за його діями.

В основі відмежування хуліганства від злочинів

проти здоров’я також є об’єкт злочину, який значною мірою визначає правову природу (характер) кожного із цих діянь та їхню суспільну небезпечність.

Зокрема, дії, що супроводжувалися заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо знайомих осіб (членів сім’ї, родичів, сусідів та інших), і були викликані особистими неприязними стосунками, певними діями потерпілих тощо, кваліфікують як хуліганство лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Водночас наявність особистих неприязних стосунків між особами сама по собі ще не свідчить про відсутність хуліганського мотиву в діях обвинуваченої особи. Адже для визначення мотиву злочинних дій потрібно враховувати їх характер та спосіб учинення, причини, що спонукали особу вчинити певні дії, поведінку обвинуваченого та потерпілих до і під час події.

Судами нижчих інстанцій встановлено, що 19.06.2016 засуджені приїхали в кафе «Немешкало». До їхнього столу підійшов потерпілий і вони спілкувалися 15—20 хв. Потім Особа 4 та Особа 1 відійшли та сіли за інший стіл, де спілкувались окремо орієнтовно 5 хв., а згодом повернулися. У ході спілкування Особа 3 висловив своє незадоволення з приводу неповернутого грошового боргу потерпілим та схопив його за футболку, на що останній ударив Особу 3 долонею по обличчю. Названі обставини передували подальшому нанесенню тілесних ушкоджень потерпілому.

Тож судами було встановлено, що приводом для бійки стала розмова щодо неповернення

боргу потерпілим. З оскаржуваних рішень убачається, що під час надання показань всі засуджені — Особа 2, Особа 1, Особа 3 — та потерпілий Особа 4 підтвердили, що названі обставини мали місце перед їхньою бійкою, ці показання є послідовними та не суперечливими. Таким чином, судами встановлено, що як засуджені, так і потерпілий Особа 4 у своїх показаннях сказали, що суперечка виникла саме через те, що останній нібито винен гроші.

Судами було встановлено, що у ході конфлікту засуджені викинули телефон потерпілого, а також те, що бійку намагався припинити власник кафе. Останній судам свідчив, що бачив штовханину на проїзній частині навпроти входу до кафе, однак не бачив щоб хтось когось бив.

Хоча конфлікт між засудженими та потерпілим відбувався у громадському місці, однак суди не встановили того, що внаслідок нього припинилася робота закладу або ж того, що у конфлікт були втягнуті відвідувачі закладу, знищене майно закладу тощо.

У правовій позиції Великої палати ВС, викладеній у постанові від 3.07.2019 у справі №288/1158/16-к, звернуто увагу на те, що хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки.

Обстановка й обставини події, динаміка їх розвитку й застосування засудженими насильства до конкретного потерпілого через можливе існування боргу не свідчать про те, що поведінка засуджених була зумовлена

бажанням протиставити себе суспільству і продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Конфлікт мав у своїй основі конкретні особисті відносини між його сторонами. Привід, який став поштовхом для подальшого розвитку подій, чітко стосувався саме Особи 4 і подальші дії як засуджених, так і потерпілого в ході конфлікту зумовлювалися особистим мотивом.

Колегія суддів вважає, що у цьому випадку заподіяння насильства у вигляді спричинення легких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень конкретному потерпілому у зв’язку із можливим існуванням боргу хоча й мало місце на території громадського закладу, однак посягало не на громадський порядок чи моральність, а саме на здоров’я Особи 4.

ВП ВС у згаданій вище постанові (справа №288/1158/16-к) вказала, що за відсутності мотиву явної неповаги до суспільства, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для їх кваліфікації як хуліганства. На цю позицію послався апеляційний суд, проте здійснив її неправильне застосування.

На відміну від злочинів проти особи, коли кримінально карані дії супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім’ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, зазначені дії як хуліганство кваліфікують лише у тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та

супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом (постанова Верховного Суду України від 4 жовтня 2012 р. у справі № 5-17кс12; № 5-41кс14 від 5 лютого 2015 року). З цього висновку чітко видно, що склад хуліганства матиме місце лише тоді, коли основним безпосереднім об’єктом посягання є саме громадський порядок.

Встановлені судами фактичні обставини свідчать, що мотивом конфлікту між засудженими та потерпілим у цьому кримінальному провадженні стала бесіда про грошовий борг Особа 4 перед Особа 3, з приводу чого останній висловив незадоволення, яке в ході словесної перепалки призвело до завдання фізичних ударів.

Таким чином, хоча конфлікт і відбувався у громадському місці, однак основним безпосереднім об’єктом посягання засуджених було здоров’я потерпілого, а не громадська безпека.

Як наслідок, колегія суддів доходить висновку про відсутність в діях засуджених складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК і вважає, що кваліфікація названих вище дій повинна здійснюватися за статтями про злочини проти особи.

Суди, правильно встановивши обставини справи, неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність, а саме застосували закон, який не підлягав застосуванню.

З урахуванням того, що дії Особи 2, Особи 1 та Особи 3 були кваліфіковані за ч.1 ст.122 та ч.2 ст.296 КК, викладених аргументів щодо розмежування хуліганства з кримінальними правопорушеннями проти особи, колегія суддів вважає, що кримінальне провадження у

частині притягнення засуджених до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК потрібно закрити у зв’язку із відсутністю у вчинених діяннях складу цього кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.2 ст.433 КПК якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, суд касаційної інстанції зобов’язаний прийняти таке рішення.

З огляду на вказане, хоча засуджений Особа 3 не оскаржує в касаційному порядку судові рішення, вирок місцевого та ухвала апеляційного судів підлягають скасуванню в частині визнання винуватими всіх засуджених за ч.2 ст.296 КК.

Водночас колегія суддів не погоджується з аргументами касаційних скарг, які стосуються притягнення засуджених до кримінальної відповідальності за заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень. 

Так, щодо доводів Особи 2 про неправильне притягнення усіх засуджених до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.122 КК, Суд зазначає таке.

Зі змісту ухвали апеляційного суду вбачається, що матеріалами кримінального провадження підтверджується, що у потерпілого Особи 4 мали місце численні легкі тілесні ушкодження та одне ушкодження середньої тяжкості, які стали результатом спільних та узгоджених дій усіх засуджених. Адже кожен з них спричиняв тілесні ушкодження потерпілому, тим самим вносив свій вклад в кінцевий результат, наслідком чого стало отримання останнім низки тілесних ушкоджень. Указані тілесні ушкодження завдавались у рамках єдиного

часового проміжку без відчутної різниці в інтенсивності дій кожного із засуджених, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що дії Особи 2, Особи 1 та Особи 3 були складовою єдиного злочинного задуму, у зв’язку з чим їх неможливо виокремити та піддати окремій кваліфікації.

З такою позицією апеляційного суду погоджується і колегія суддів. Послідовне нанесення потерпілому ушкоджень усіма засудженими вказує на спільність вчиненого ними кримінально-караного діяння.

Крім цього, колегія суддів погоджується із висновками судів про спричинення потерпілому Особі 4 тілесного ушкодження середньої тяжкості, оскільки це безпосередньо слідує з врахованого судами висновку додаткової судово-медичної експертизи від 19.12.2016 №7433-Ая/16. Відповідно до цього висновку Особі 4 спричинено закриту травму лівого плечового суглобу, яка не є небезпечною для життя в момент заподіяння, однак спричинила тривалий розлад здоров’я понад 3 тижні (21 день), і за цією ознакою відноситься до ушкоджень середнього ступеня тяжкості (згідно з пп.2.2.1 «а», «б», «в», 2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ від 17.01.95 №6).

Щодо аргументів касаційної скарги Особи 1 у частині обраного покарання, то Суд дійшов до таких висновків.

Стаття 65 КК визначено загальні засади призначення покарання. При цьому ч.2 названої статті передбачено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання засудженого Особи 1 про неврахування судами при призначенні йому покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та того, що він раніше не притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, має на утриманні двох малолітніх дітей.

Наведене спростовується тим, що безпосередньо в тексті вироку судом зазначено, що під час призначення покарання, зокрема, Особі 1 ураховано ступінь тяжкості та ступінь суспільної небезпеки вчиненого, його характеристику, а саме те, що він є раніше несудимим, за місцем роботи позитивно характеризується, висновок досудової доповіді органу пробації, згідно якого вчинення кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства є середнім.

Аргументи засудженого Особи 1 про відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів перебування засуджених в стані алкогольного сп’яніння під час учинення інкримінованих діянь не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються показаннями самого Особи 1, які він давав в судовому засіданні у суді першої інстанції.

За результатами касаційного перегляду колегією суддів встановлено, що у цьому кримінальному провадженні мало місце неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у частині кваліфікації дій Особи 2, Особи 1 та Особи 3 за ч.2 ст.296 КК. З урахуванням викладеного Суд вважає, що у частині кваліфікації вчиненого за ч.2 ст.296 КК кримінальне провадження слід закрити на підставі п.2 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу. Такі повноваження суду касаційної інстанції узгоджуються із п.3 ч.1 ст.436 КПК, яким

передбачено право касаційного суду за наслідками розгляду касаційних скарг скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження.

Разом з тим колегія суддів уважає, що оскаржувані рішення судів нижчих інстанцій в частині визнання винуватими Особу 2, Особу 1 та Особу 3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК та призначення покарання в цій частині є законними та обґрунтованими.

Висновки судів у цій частині ґрунтуються на детальному аналізі матеріалів провадження з повним дослідженням доказів та встановленням вини кожного із засуджених у вчиненні інкримінованого злочину, а тому в названій частині вирок та ухвала апеляційного суду відповідають стст.370, 419 КПК.

У зв’язку з виключенням із формули кримінально-правової кваліфікації складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК необхідно виключити посилання судів на ч.1 ст.70 КК під час призначення покарання винним за сукупністю кримінальних правопорушень.

Обраний судами вид та розмір покарання кожному із засуджених за ч.1 ст.122 КК є достатнім, справедливим, а підстав для його зміни Судом не вбачається. Таким чином, Особа 2, Особа 1 та Особа 3 вважаються засудженими за ч.1 ст.122 КК до покарання у виді обмеження волі кожен строком на один рік.

Керуючись стст.433, 436—438, 442 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги засуджених Особи 1 і Особи 2 задовольнити частково.

Вирок Первомайського міськрайонного суду

Харківської області від 3.06.2020 та ухвалу Харківського апеляційного суду від 8.10.2020 у частині засудження Особи 1, Особи 2 та Особи 3 за ч.2 ст.296 КК скасувати та закрити кримінальне провадження в цій частині у зв’язку із відсутністю у вчиненому діянні складу цього кримінального правопорушення.

Виключити посилання судів на ч.1 ст.70 КК щодо призначення покарання засудженим за сукупністю кримінальних правопорушень.

У решті вирок Первомайського міськрайонного суду від 3.06.2020 та ухвалу Харківського АС від 8.10.2020 залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Джерело: «Закон і Бізнес»