Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду залишив без задоволення касаційні скарги в інтересах двох засуджених, визнаних винуватими у вчиненні умисних дій з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 110 КК України).
Відповідно до вироку навесні 2014 року в одному із сіл Донецької області особи організували роботу виборчої комісії та керували її діяльністю щодо проведення незаконного референдуму, спрямованого на створення «ДНР». Засуджені були звільнені від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком (ст. 75 КК України), на них були покладені відповідні обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.
Апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання і постановив свій вирок, призначивши кожній з осіб покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Як зазначено в постанові касаційного суду, доводи засудженої про відсутність у її діях суб’єктивної сторони інкримінованого злочину з посиланням на рішення міськради щодо проведення референдуму не є слушними. Згідно зі статтями 72, 73, 92 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України. Організація і порядок його проведення визначаються виключно законами України. Таких рішень держава Україна не приймала, що є загальновідомим фактом.
Необґрунтованими є й доводи касаційних скарг засудженої та захисника засудженого про явну несправедливість і невідповідність призначеного засудженим покарання тяжкості вчиненого ними кримінального правопорушення та даним, які характеризують цих осіб.
Так, апеляційний суд указав на те, що особи вчинили тяжкий злочин проти основ національної безпеки України, що за своїм видом становить особливо велику суспільну небезпечність для держави та громадян, за місцем проживання їх характеризують позитивно, це особи пенсійного віку. Обставин, що пом’якшують покарання, не встановлено.
Що стосується твердження про те, що судом не враховано досудову доповідь органу пробації та похилий вік засуджених, то сам собою факт пенсійного віку та досудова доповідь органу пробації не можуть бути достатніми підставами для звільнення осіб від відбування покарання з випробуванням, оскільки це не завадило їм вчинити тяжкий злочин, а отже, жодним чином не знижує її суспільної небезпеки.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що застосування до осіб положень ст. 75 КК України слід визнати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, і призначив їм відповідне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 110 КК України, без звільнення від його відбування, що буде сприяти їх виправленню та запобігати вчиненню нових злочинів.
На думку касаційного суду, призначене апеляційним судом покарання є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засуджених, таким, що відповідає меті покарання, співрозмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам.
Постанова ККС ВС у справі № 236/1409/17 (провадження № 51-3798км20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/95616588.