Верховний Суд залишив без змін частково змінене Київським апеляційним судом рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

 У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Украерорух» (далі - ДП «Украерорух») про стягнення заборгованості з виплати матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на те, що з 04 травня 1994 року по 31 березня 2020 року він працював у відповідача на посаді провідного інженера міжнародного відділу та мав безперервний трудовий стаж понад 25 років. Наказом відповідача від 31 березня 2020 року його з 15 квітня 2020 року було звільнено з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

Пунктом 6.25.2 колективного договору, укладеного між адміністрацією ДП «Украерорух» та профспілками, що вступив в дію 01 лютого 2020 року, передбачено, що у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію адміністрація відповідача гарантує надання матеріальної допомоги, зокрема, працівникам, які пропрацювали повних 5 років в розмірі шести посадових окладів, понад 5 років - по два посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання в роботі іноземної мови як такої, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом за кожний рік. Відповідно до змін та доповнень до колективного договору в цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не має перевищувати двадцяти посадових окладів.

Тобто за відпрацьовані ним безперервно на підприємстві понад 25 років при звільненні відповідач мав виплатити йому матеріальну допомогу в розмірі 716 100,00 грн, виходячи з його посадового окладу в розмірі 35 805,00 грн, проте такий розрахунок відповідачем проведено не було з посиланням на фінансові труднощі.

Враховуючи наведене, посилаючись на положення статей 116,117 КЗпП України, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь матеріальну допомогу в сумі 716 100,00 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку з 15 квітня 2020 року до дня винесення рішення суду з розрахунку його середньоденного заробітку в сумі 2 715,38 грн та судові витрати, понесені на оплату правової допомоги в розмірі      50 000,00 грн.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ДП «Украерорух» матеріальну допомогу в сумі 716 100,00 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 372 007,00 грн та 25 000,00 грн витрат на правову допомогу. В дохід держави з відповідача стягнуто судовий збір в сумі 840,80 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідач при звільненні позивача не виконав вимоги пункту 6.25.2 колективного договору, а тому має сплатити матеріальну допомогу, передбачену колективним договором, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ДП «Украерорух» задоволені частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2020 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволені позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалюючи рішення, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання матеріальної допомоги, передбаченої пунктом 6.25.2 колективного договору. Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про  стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку, апеляційний суд виходив з відсутності вини відповідача в такій затримці, оскільки у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби та впровадженням карантинних обмежень у відповідача настали обставини непереборної сили, що зокрема, підтверджується висновком Торгово-промислової палати України від 29 липня 2020 року про істотну зміну обставин.

20 квітня 2021 року ОСОБА_2, діючи в інтересах ОСОБА_1,  подав до  Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від   07 квітня 2021 року, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення  в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

29.07.2021 р. постановою Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного суду Касаційну скаргу ОСОБА_2 , діючого в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року залишено без змін.

При цьому суд виходив з того, що відповідно до статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Аналогічні положення містяться в статті 1 Закону України «Про колективні договори і угоди» (далі - Закон № 3356-XII).

Статтею 5 Закону № 3356-XII, яка регулює співвідношення законодавства і колективного договору, угоди, трудового договору, встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

У частині другій статті 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).

Частиною першою статті 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Положеннями статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України, для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.

Відповідач, заперечуючи проти стягнення з нього середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилався на відсутність його вини в затримці такого розрахунку та зазначав про наявність обставин непереборної сили та форс-мажорних обставин, спричинених карантинними обмеженнями у зв`язку з поширення коронавірусної хвороби.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 117 КЗпП підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

17 березня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» № 530-ІХ та внесені зміни до частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» відповідно до яких запровадження в Україні карантинних обмежень визнано форс-мажором.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) вказано, що «встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову».

Згідно з висновком Торгово-промислової палати України від 29 липня 2020 року № 2051/1.2 про істотну зміну обставин з 12 березня 2020 року в Україні згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» на всій території України установлено карантин, при цьому Уряд заборонив будь-які пасажирські перевезення, в тому числі авіаційним транспортом. Доходи Украероруху напряму залежать від інтенсивності повітряного руху в повітряному просторі України. Істотна зміна обставин на підприємстві сталася не внаслідок поведінки сторін колективного договору, а у зв`язку з діями треті осіб, а саме: Всесвітньої організації здоров`я, держави України та її уповноважених органів - Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Вказаним висновком підтверджено настання істотної зміни обставин, що унеможливлюють виконання умов колективного договору мж адміністрацією підприємства та профспілками, зареєстрованого Управлінням соціального захисту населення Бориспільської міської ради від 11 лютого 2015 року у період настання карантинних обмежень (з 16 березня 2020 року) та протягом 6 місяців після їх завершення.                                    

 З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням вимог статей 12, 81 ЦПК України, встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 16 березня 2020 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ДП «Украерорух» у несвоєчасній виплаті заробітної плати при звільненні, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У зв`язку з наведеним, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права.

Доводи касаційної інстанції, зокрема щодо неналежності висновку Торгово-промислової палати України як доказу відсутності вини відповідача, спростовуються вищевикладеним та стосуються необхідності переоцінки доказів, зокрема на предмет їх належності і допустимості, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вищенаведених постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у зазначених постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин в справі, що переглядається. Тобто обставини, встановлені судами в цій справі, відрізняються від обставин, встановлених у справах, на судові рішення в яких послався заявник.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі  № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, Верховний Суд як суд права не має повноважень втручатися в оцінку доказів, надану судами першої та апеляційної інстанцій, вдаватися до переоцінки доказів та підміняти собою апеляцію.

Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Деталі за посиланням: 98789108