Верховний Суд скасував ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Бориспільського міжрайонного Відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - Бориспільський МР ВДВС ГТУЮ у Київській області) Тридід К. О., в якій просив: визнати незаконними та скасувати постанову і акт головного державного виконавця Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області Тридід К. О. від 18 березня 2019 року у виконавчому провадженні № 44886179 про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, а саме земельну ділянку, площею 0,2515 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати незаконною та скасувати постанову і акт головного державного виконавця Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області Тридід К. О. від 16 серпня 2018 року у виконавчому провадженні № 44886179 про передачу майна стягувача в рахунок погашення боргу, а саме житловий будинок та господарські будівлі і споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2020 року, з урахуванням ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 вересня 2020 року про виправлення описки, скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконною та скасовано постанову головного державного виконавця Бориспільського МР ВДВС ГУЮ у Київській області Тридід К. О. від 18 березня 2019 року у виконавчому провадженні № 44886179, про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, а саме земельну ділянку з кадастровим номером 3220881301:01:013:0081 площею 0,2515 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано незаконним та скасовано акт головного державного виконавця Бориспільського МР ВДВС ГУЮ у Київській області Тридід К. О. від 18 березня 2019 року у виконавчому провадженні №44886179, про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 3220881301:01:013:0081 площею 0,2515 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні вимог скарги в іншій частині відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2020 року скасовано в частині визнання незаконними і скасування постанови та акту головного державного виконавця Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області Тридід К. О. від 18 березня 2019 року у виконавчому провадженні № 44886179 про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, а саме земельну ділянку з кадастровим номером 3220881301:01:013:0081, площею 0,2515 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

В іншій частині ухвала суду першої інстанції залишена без змін.

У грудні 2020 року  ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив: скасувати ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2020 року  в частині відмови в задоволенні вимоги скарги про визнання незаконними та скасування постанови і акту державного виконавця від 16 серпня 2018 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, а саме житлового будинку та господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року в повному обсязі; ухвалити нове рішення про задоволення його вимог.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що в оскаржуваній постанові апеляційного суду відсутні обґрунтування висновків про те, що державний виконавець діяв відповідно до статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» при накладенні арешту тільки на будинок та не наклавши арешт на земельну ділянку.

Оскільки в матеріалах справи відсутній висновок експерта про оцінку вартості майна, оскаржувані рішення в порушення вимог частини шостої статті 81  ЦПК України ґрунтуються на припущеннях.

Суд не надав належної оцінки тому, що для проведення третіх торгів була замовлена та здійснена оцінка будинку, а право власності на підставі оскаржуваного акту передано на домоволодіння. Відсутність в матеріалах справи висновку про оцінку вартості майна позбавляє можливості встановити, що фактично увійшло до складу оціненого майна, чи були оцінені прибудинкові споруди. Також не надана оцінка тому, що торги з реалізації будинку тривали більше двох років.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 509/327/17-ц (провадження № 61-11736св18), від 01 серпня 2019 року в справі № 753/14447/13-ц (провадження № 61-10393св19), від 14 лютого 2018 року в справі № 759/2467/15-ц (провадження № 61-2893св18).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

ОСОБА_1 оскаржив дії державного виконавця в контексті незаконності відчуження належних йому земельної ділянки та домоволодіння в рахунок погашення боргу. Незаконність дій державного виконавця пов`язується з переходом права власності на його майно до стягувача.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом статей 32, 52 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

За загальним правилом (частина перша статті 62 цього Закону) реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Порядок реалізації арештованого майна передбачений частиною шостою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження», у якій визначено, що уразі якщо в місячний строк з дня проведення повторної уцінки майно не реалізовано на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, державний виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.

Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові (частина сьома статті 62 згаданого Закону). Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт.

При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев`ята статті 62 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Аналогічні положення закріплені в статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, підставами виникнення яких можуть бути інші юридичні факти (пункт 4 частини другої вказаної статті).

З огляду на зазначене, передбачена статтею 62 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII) процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними фактами, правочином, що є законною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України).

У справі, що переглядається, предметом скарги є дії та рішення державного виконавця щодо винесення постанов та складення актів про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Враховуючи, що вимоги скарги на дії та рішення державного виконавця щодо винесення постанов та складання актів про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу спрямовані на втрату чинності цих документів, які пов`язані з реалізацією арештованого майна боржника, що є підставою для виникнення прав та обов`язків інших осіб, до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав. При цьому, ефективним способом захисту прав стягувача є пред`явлення до суду позову із залученням до участі у справі інших стягувачів, боржника та державного виконавця як відповідачів, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень. Тому зазначені вимоги скарги мають вирішуватися в порядку позовного провадження, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень, у зв`язку із цим скарга на рішення державного виконавця підлягає залишенню без розгляду.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 27 січня 2021 року в справі № 569/12688/18 (провадження № 61-4813св19), від 26 травня 2021 року в справі № 727/2176/20 (провадження № 61-2503св21).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 569/12688/18 (провадження № 61-4813св19), від 26 травня 2021 року в справі № 727/2176/20 (провадження № 61-2503св21) колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення судові першої та апеляційної інстанції скасувати  та залишити без розгляду скаргу ОСОБА_1 на дії та рішення головного державного виконавця Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області Тридід К. О.

Постановою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнено частково.

Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року скасувано.

Скаргу  ОСОБА_1 на дії та рішення головного державного виконавця Бориспільського міжрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Тридід Катерини Олегівни, заінтересована особа - ОСОБА_2 , залишено без розгляду.

 Посилання: Постанова  Верховного  Суду 3