Встановлення плати за користування позикою: Велика Палата ВС відступила від попередніх висновків

Спосіб встановлення плати за користування позикою: ВП ВС висловила позицію.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 149/1499/18 відступила від правового висновку Верховного Суду України щодо способу встановлення плати за користування позикою, акцентувавши, що визначення плати за користування позикою у твердій сумі є правомірним.

Якщо сторони договору позики встановили розмір плати за користування нею у твердій сумі, то позикодавець не має права додатково нарахувати проценти  за користування позикою в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України не тільки після настання терміну повернення позики, але й за останній день користування нею.

Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов’язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

Так, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге абзацу першого частини першої статті 1048 ЦК України).

Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що за договором позики відповідач отримав від позивача у борг 550 000,00 грн, а повернути зобов’язався як цю суму, так і 300 000,00 грн плати за користування позикою. Це підтверджує розписка від 25 грудня 2014 року, яку дослідили суди. Проте вони відмовили  у задоволенні вимоги про стягнення такої плати, оскільки вважали, що на підставі статті 1048 ЦК України її можна встановити у вигляді саме процентів на суму позики, а не у твердій сумі.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що якщо сторони встановили плату за користування позикою у процентному відношенні до суми позики, то це дозволяє обчислити розмір такої плати у твердій сумі на час, коли цю плату слід внести. Якщо ж сторони встановили таку плату у твердій сумі на час, коли її слід внести,  то це дозволяє зробити зворотний розрахунок і визначити розмір плати за користування позикою у процентному відношенні до суми позики. Отже, способи визначення такої плати у твердій сумі та у процентному відношенні  є еквівалентними (взаємозамінними). Тому визначення плати за користування позикою у твердій сумі є правомірним.

Тобто суди першої й апеляційної інстанцій помилково відмовили позивачеві у стягненні 300 000,00 грн плати за користування позикою, встановленої сторонами договору позики.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого у постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 року у справі No 6 -79цс14, згідно з яким передбачене у статті 1048 ЦК України право сторін на встановлення плати за користування позикою з урахуванням приписів статті 6 та частини першої статті 627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати, зокрема встановлення плати у твердій грошовій сумі безвідносно до суми боргу.

Позивач також просив стягнути проценти за користування позикою, які розрахував у розмірі однієї облікової ставки Національного банку України за період, починаючи з дня настання терміну повернення позики (30 червня 2015 року) до 31 травня 2018 року.

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов’язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі No 444/9519/12 (пункти 53-54, 90-91)). Підстав для відступу від цих висновків щодо застосування приписів ЦК України про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами немає.

З огляду на вказане позивач на підставі частини першої статті 1048 ЦК України не мав права додатково нарахувати проценти за користування позикою у розмірі однієї облікової ставки Національного банку України за період після настання терміну повернення позики (30 червня 2015 року), тобто за період прострочення виконання грошового зобов’язання відповідачем. Тому суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні цієї вимоги.

Крім того, як встановили суди попередніх інстанцій, сторони договору позики встановили розмір плати за користування нею у твердій сумі. Тому позивач не мав права додатково нарахувати проценти за користування позикою у розмірі однієї облікової ставки Національного банку України не тільки після настання терміну повернення позики, але і за останній день користування нею (30 червня 2015 року).

Джерело: Верховний Суд