Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
22 листопада 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розглянув справу про розірвання додатка до публічного договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.
Місцевий суд ухвалою, яку апеляційний суд постановою залишив без змін, частково задовольнив заяву позивача – ТОВ про забезпечення позову та заборонив АТ «Українська залізниця» стягувати чи списувати грошові кошти з особового рахунку ТОВ, затримувати видачу вантажу тощо.
КГС ВС скасував ці рішення та відмовив у задоволенні вказаної заяви. Водночас КГС ВС відхилив посилання місцевого суду на те, що невжиття заходів забезпечення позову може згодом утруднити виконання рішення суду, оскільки предметом позову у цій справі є немайнова вимога, у разі задоволення якої не відбудеться примусового виконання.
(Постанова КГС ВС від 22 листопада 2021 року у справі № 910/20596/20)
23 листопада Касаційний адміністративний суд у складі ВС розглянув справу, у якій фізична особа – підприємець оскаржила рішення Управління архітектури та містобудування Южненської міської ради Одеської області про анулювання паспорта прив’язки тимчасової споруди – розміщення прокатного та рятувального пункту.
Позивач переконував, що паспорт прив’язки тимчасової споруди анульовано незаконно, оскільки ці споруди встановлено відповідно до раніше ухваленого рішення ради Управління архітектури та містобудування Южненської міськради. Крім цього, під час розгляду питання щодо анулювання паспорта прив’язки ТС позивач не був присутній.
Верховний Суд погодився з рішенням суду апеляційної інстанції, який позовні вимоги задовольнив, дійшовши обґрунтованого висновку, що відповідач не дотримався встановленої процедури анулювання паспорта прив’язки та не довів наявності правових підстав для такого анулювання, а також не дотримався форми прийняття відповідного рішення.
Зважаючи на виявлені під час розгляду цієї справи порушення законодавства, зумовлені недостатнім регулюванням Міністерством розвитку громад та територій України питань анулювання паспорта прив’язки встановлення тимчасових споруд, чисельність подібних справ, а також з огляду на характер причин та умов, що їм сприяли, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для постановлення у цьому випадку окремої ухвали. У ній Суд довів до відома Міністерства про відсутність унормування в Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності порядку прийняття та форми рішення про анулювання паспорта прив’язки тимчасової споруди. Про вжиті заходи Міністерство має повідомити Верховний Суд не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.
(Постанова КАС ВС від 23 листопада 2021 року у справі № 420/6285/20)
25 листопада КГС ВС розглянув справу за позовом Товариства до Банку про визнання недійсним договору банківського рахунку та встановлення фактів.
Суди першої та апеляційної інстанцій частково задовольнили позов: визнали договір недійсним і стягнули з Банку на користь Товариства витрати зі сплати судового збору та на проведення судової експертизи.
Судові рішення були обґрунтовані тим, що спірний договір укладений відповідачем з невідомими особами від Товариства з порушенням законодавства та за відсутності волевиявлення позивача. У задоволенні вимог про встановлення фактів суди відмовили, оскільки обраний позивачем спосіб захисту в цьому випадку не відповідає способам, встановленим законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення порушених прав позивача.
У касаційних скаргах Банк просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій у частині стягнення з Банку на користь Товариства витрат на проведення судової експертизи та на професійну правничу допомогу.
КГС ВС залишив ці касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, звернувши увагу на необґрунтоване звуження скаржником змісту принципу пропорційності, який застосовується до розподілу судових витрат, зокрема визначення скаржником розміру задоволених судами немайнових позовних вимог у контексті застосування приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України виключно кількістю таких позовних вимог та без урахування того, що пропорційність у такому разі визначається через співвідношення між поставленою метою позову в цілому, конкретними матеріально-правовими вимогами як способами її досягнення та отриманим результатом.
(Постанова КГС ВС від 25 листопада 2021 року у справі № 904/5929/19)
_03_03.png)
