Київським апеляційним судом частково скасовано рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в домоволодінні та транспортному засобі, стягнення грошової компенсації вартості частки в транспортному засобі, припинення права власності на частку в транспортному засобі.

Позовна заява мотивована тим, що в період з 29 жовтня 1993 року до  12 грудня 2017 року ОСОБА_1 перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, під час якого вони придбали домоволодіння по АДРЕСА_1 та автомобіль марки «Volkswagen golf», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , тому позивач вважав, що це майно є спільною сумісною власністю сторін. Вказував, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року шлюб між ним і ОСОБА_2 був розірваний. У добровільному порядку сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного майна подружжя. Зазначав, що ОСОБА_2 без його згоди відчужила ОСОБА_3 вказаний вище автомобіль марки «Volkswagen golf»,  д.н.з. НОМЕР_1 . Згідно з довідкою про визначення середньоринкової вартості майна, складеної оцінювачем ОСОБА_4 , ринкова вартість автомобіля марки «Volkswagen golf», д.н.з. НОМЕР_1 , становить 236 810 грн 00 коп.

З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на 1/2 частку в домоволодінні по АДРЕСА_1 та 1/2 частку в автомобілі марки «Volkswagen golf», д.н.з. НОМЕР_1 . Також позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошову компенсацію вартості 1/2 частки в транспортному засобі у розмірі 118 405 грн 00 коп. та припинити його право власності на  1/2 частину спірного автомобіля.

Не погоджуючись з даним позовом, у серпні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Олніма» (далі - ТОВ «Торговий дім «Олніма»), про поділ частки в статутному капіталі та майна господарського товариства, що відповідає цій частці, стягнення грошової компенсації вартості частки у внеску до статутного капіталу та вартості майна господарського товариства, що відповідає цій частці, стягнення частини дивідендів (прибутку).

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є учасником ТОВ «Торговий дім «Олніма», його частка в статутному капіталі цього товариства становить 14%. Внесок до статутного капіталу ТОВ «Торговий дім «Олніма» становить 3 409 грн 84 коп., які ОСОБА_1 вніс в період часу, протягом якого вона  перебувала з відповідачем у шлюбі. Тому ОСОБА_2 вважала, що ці активи є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягають поділу між сторонами у рівних частинах.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності на  7% в статутному капіталі ТОВ «Торговий дім «Олніма» та на майно господарського товариства, що відповідає вказаній частці, а також стягнути з ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки у внеску до статутного капіталу ТОВ «Торговий дім «Олніма» в розмірі 1704 гривень 92 копійок, грошову компенсацію вартості майна господарського товариства, що відповідає 7% в статутному капіталі ТОВ «Торговий дім «Олніма», та частину дивідендів (прибутку) за період часу з 2012 року до 2017 року.

Рішенням Бориспільського районного суду Київської області від 03 серпня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку в домоволодінні по  АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 494 грн 00 коп.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості    1/2 частки його внеску до статутного капіталу ТОВ «Торговий дім «Олніма» у розмірі  1 704 грн 92 коп.

У задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 620 грн 00 коп.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Федченко В.В. просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на частку в автомобілі марки «Volkswagen golf»,  д.н.з. НОМЕР_1 , стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини вказаного автомобіля у розмірі 118 405 грн 00 коп. і припинення права власності ОСОБА_1 на 1/2 частку в цьому автомобілі, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих  позовних вимог, а в іншій частині рішення суду залишити без змін, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи,  порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку  про те, що довідка про визначення середньоринкової вартості автомобіля марки «Volkswagen golf», д.н.з. НОМЕР_1 ,  є недопустимим доказом на підтвердження заявлених вимог щодо розміру грошової компенсації з тих підстав, що оцінювач ОСОБА_4 не був обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, оскільки цей висновок суду не відповідає вимогам закону та правовим висновкам Верховного Суду у аналогічних правовідносинах, так як на час складання оцінювачем ОСОБА_4 вказаної вище довідки у позивача ОСОБА_1 було відсутнє майно (транспортний засіб), свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) й інші документи на спірний автомобіль знаходились у ОСОБА_2 . Тому провести огляд транспортного засобу чи перевірити правильність відображення відомостей у заяві оцінювач не міг.  У зв`язку з цим фактичний огляд спірного автомобіля оцінювачем не проводився, а дані про вказаний автомобіль зафіксовані лише за інформацією замовника оцінки. Таким чином, оцінювачем було надано суду саме довідку про визначення середньоринкової вартості майна від 09 квітня 2019 року, яка була зроблена за аналогічними об`єктами, згідно з якою встановлено ринкова вартість спірного автомобіля у сумі 236 810 грн 00 коп. Вказує, що ця довідка видана суб`єктом оціночної діяльності, прошита і пронумерована з копіями відповідних сертифікатів та свідоцтвами, і підписана повноважними особами, а тому сумніви суду в об`єктивності цієї довідки, є припущенням. Зазначає, що судом першої інстанції не було встановлено яким чином формальне не попередження про кримінальну відповідальність оцінювача ОСОБА_4 вплинуло на складену та підписану ним довідку від 09 квітня 2019 року. У встановленому кримінальним законодавством порядку не було встановлено, що вказана довідка про визначення середньоринкової вартості майна від  09 квітня 2019 року, є завідомо неправдивою. Вважає, що відсутні підстави стверджувати про необ`єктивність оцінювача ОСОБА_4 через те, що він не був повідомлений про кримінальну  відповідальність. Також зазначає, що ОСОБА_2 не надала суду належних та допустимих доказів на спростування вказаної довідки про визначення середньоринкової вартості майна від 09 квітня 2019 року.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Корчинська Л.В. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, спірний автомобіль марки «Volkswagen golf», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 відчужила ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу автомобіля №8046/2017/685200 від 28 жовтня 2017 року, дійсність якого ОСОБА_1 не оспорювалась. Тому вважає, що відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку цього автомобіля. Зазначає, що до відзиву на позов у серпні 2019 року відповідачкою було надано копію договору купівлі-продажу спірного транспортного засобу, у якому рік випуску спірного автомобілю зазначений 2007 рік, а не 2008 рік, як вказано у довідці про визначення середньоринкової вартості майна (автомобіля). Тобто, вихідні дані для оцінки спірного автомобіля надані позивачем суб`єкту оціночної діяльності, є неправильними. Крім того, вказує, що відповідно до ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено складання звіту про оцінку майна, а довідка про визначення середньоринкової вартості майна законодавством не передбачена. Тому вважає,  що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що довідка про визначення середньоринкової вартості майна, яка складена оцінювачем ОСОБА_4 на замовлення ОСОБА_1 , є недопустимим доказом.  Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обгрунтованість.

ТОВ «Торговий дім «Олніма» не скористалось своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направило.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Рішення Бориспільського районного суду Київської області від 03 серпня 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 1/2 частку в домоволодінні по АДРЕСА_1 , а також в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 про поділ частки в статутному капіталі та майна господарського товариства, що відповідає цій частці, стягнення грошової компенсації вартості частки у внеску до статутного капіталу та вартості майна господарського товариства, що відповідає цій частці, стягнення частини дивідендів (прибутку), не оскаржується,тому відповідно до положень ч.1 ст.367 ЦПК України законність ухваленого в цій частині рішення суду першої інстанції колегією суддів не перевіряється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання,  вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не повному обсязі.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 29 жовтня 1993 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований в Палаці реєстрації шлюбів та новонароджених міста Києва, про що був складений актовий запис за №3333.

15 травня 2013 року під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі за   ОСОБА_2 був зареєстрований автомобіль марки «Volkswagen golf», д.н.з. НОМЕР_1 .

28 жовтня 2017 року ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу транспортного засобу, за яким вона відчужила у власність ОСОБА_3 автомобіль марки «Volkswagen golf», д.н.з. НОМЕР_1. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на частку в автомобілі, стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача грошової компенсації вартості 1/2 частини вказаного автомобіля у розмірі 118 405 грн 00 коп. та припинення права власності ОСОБА_1 на 1/2 частку в цьому автомобілі, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 відчужила автомобіль марки «Volkswagen golf», д.н.з. НОМЕР_1 , без згоди ОСОБА_1 , а тому цей договір купівлі-продажу транспортного засобу суперечить ст.65 СК України. Оскільки ОСОБА_1 не оспорює дійсність вказаного договору, то відсутні підстави для визнання за ним права власності на  1/2 частку в цьому автомобілі.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що у даному випадку ОСОБА_1 має право на відшкодування грошової компенсації вартості його 1/2 частки у транспортному засобі. Однак визначення ринкової вартості автомобіля потребує спеціальних знань і згідно з  ч.2 ст.102 ЦПК України вказана обставина може бути встановлена виключно висновком експерта, а не письмовим доказом. Тому суд не прийняв до уваги надану позивачем довідку про визначення середньоринкової вартості майна, яка складена оцінювачем ОСОБА_4 , згідно з якою ринкова вартість автомобіля марки «Volkswagen golf», д.н.з НОМЕР_1 ,  становить 236 810 грн 00 коп., так як оцінювач ОСОБА_4 не був обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а відтак вказана вище довідка складена з істотним порушенням вимог закону та є недопустимим доказом.                               З наведених підстав суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частини вказаного автомобіля у розмірі 118 405 грн 00 коп., за їх недоведеністю.

Однак з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна, виходячи такого.

Відповідно до ч.1 ст.60 CK України, майно, набуте, подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми ст.60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України  від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У ч.1 ст.61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з положеннями ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч.1-2 ст.71 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Частина 4 ст.65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

За системним тлумаченням частин 4 та 5 ст.71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин 2 та 3 ст.325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Вказаною постановою Пленуму Верховного Суду України роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).

Відповідно до положень ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

У ч.1 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Установлено, що набутий сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі автомобіль марки «Volkswagen golf», д.н.з НОМЕР_1 , відповідачка ОСОБА_2 відчужила іншій особі - ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 28 жовтня 2017 року без згоди її чоловіка ОСОБА_1 , що встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому апеляційний суд не приймає до уваги заперечення відповідачки про те, що цей автомобіль було відчужено під час перебування у шлюбі за згодою позивача, а гроші з продажу автомобіля було витрачено на потреби сім`ї, оскільки відповідачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження продажу автомобіля за згодою  ОСОБА_1 та доказів того, що грошові кошти, одержані від продажу спірного автомобіля були витрачені в інтересах сім`ї.

Крім того, з рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року у справі №753/1964/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, вбачається, що з позовом про розірвання шлюбу ОСОБА_2 звернулася до суду 25 жовтня 2017 року, що свідчить про те, що станом на 25 жовтня 2017 року фактичні сімейні відносини між сторонами були припиненні.

Спірний автомобіль марки «Volkswagen golf», д.н.з НОМЕР_1 , ОСОБА_2 відчужила на підставі договору купівлі-продажу від 28 жовтня 2017 року, тобто після припинення сімейних відносин між сторонами.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 728/846/19 (провадження №61-4672св20).

У зв`язку з цим, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача грошової компенсації вартості 1/2 частини спірного автомобіля.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду   від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження  № 61-9018сво18), відповідно до яких, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Установлено, що автомобіль марки «Volkswagen golf», д.н.з НОМЕР_1 , має такі ідентифікуючі ознаки: 2008 рік випуску, номер кузова НОМЕР_2 , що підтверджується інформаційною довідкою Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України №31/476аз від 03 серпня 2018 року.

На підтвердження дійсної (ринкової) вартості, подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) автомобіля марки ««Volkswagen golf», 2008 року випуску, ОСОБА_1 надав суду першої інстанції довідку про визначення середньоринкової вартості майна, складену 09 квітня 2019 року оцінювачем ОСОБА_4 на замовлення   ОСОБА_1 , згідно з якою ринкова вартість автомобіля марки «Volkswagen golf»,     2008 року випуску, становить 236 810 грн 00 коп.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1 ст.76 ЦПК України встановлено, що  доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З вказаної вище довідки про визначення середньоринкової вартості майна вбачається, що вона складена оцінювачем ОСОБА_4 , який має чинний сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №820/17 від 17 серпня 2017 року, кваліфікаційне свідоцтво оцінювача серії МФ №177 від 21 листопада 2015 року та посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача серії МФ №3134-ПК від 10 жовтня 2018 року.

Станом на час розгляду справи у суді першої інстанції, так і на час перегляду справи апеляційним судом, оцінювач ОСОБА_4 внесений до Державного реєстру оцінювачів України, що перебуває у відкритому доступі.

На підставі викладеного, зважаючи на норми ст.ст.77-80 ЦПК України, колегія суддів вважає, що вказана вище довідка про визначення середньоринкової вартості майна є належним, допустимим та достатнім доказом на підтвердження дійсної (ринкової) вартості, подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) автомобіля марки «Volkswagen golf», 2008 року випуску.

Будь-яких доказів на підтвердження іншої вартості спірного автомобіля марки «Volkswagen golf», д.н.з НОМЕР_1 , відповідачка суду не надала, не містять таких доказів і матеріали справи.

З клопотанням про призначення судової автотоварознавчої експертизи відповідачка ОСОБА_2 до суду не зверталась.

При цьому, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції  про те, що довідка про визначення середньоринкової вартості майна, складена оцінювачем  ОСОБА_4 , не може прийнята судом до уваги, так як оцінювач ОСОБА_4 не був обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, є помилковим.

У даному випадку вказана вище довідка про визначення середньоринкової вартості майна, яка надана позивачем на підтвердження позовних вимог,  є письмовим доказом у справі, що стосується предмету доказування та повинна оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі відповідно до положень ч.1 ст.89 ЦПК України, а не є висновком судового експерта у розумінні ч.2 ст.102 ЦПК України. Тому сам факт неповідомлення оцінювача ОСОБА_4 про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок не свідчить про те, що складена ним довідка про визначення середньоринкової вартості майна, є недопустимим доказом у справі.

Також апеляційний суд відхиляє твердження представника ОСОБА_2 - адвоката Корчинської Л.В. у відзиві на апеляційну скаргу про те, що спірний автомобіль марки «Volkswagen golf», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 відчужила ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу автомобіля №8046/2017/685200 від 28 жовтня 2017 року, в якому рік випуску спірного автомобіля зазначений 2007, а не 2008 рік, як вказано у довідці про визначення середньоринкової вартості майна (автомобіля).    

З договору купівлі-продажу автомобіля №8046/2017/685200 від 28 жовтня 2017 року вбачається, що в ньому дійсно вказано рік випуску  автомобіля марки «Volkswagen golf», д.н.з. НОМЕР_3 .

Разом з тим, у цьому ж договорі купівлі-продажу вказано номер кузова цього  автомобіля НОМЕР_2, що відповідає офіційним даним номера кузова цього автомобіля, який зазначений в інформаційній довідці Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України №31/476аз від 03 серпня 20018 року. Також  факт того, що автомобіль марки «Volkswagen golf» з номером кузова НОМЕР_2 випущений у 2008 році підтверджується даними з відкритих публічних реєстрів.  

Наведені обставини свідчать про те, що у договорі купівлі-продажу автомобіля №8046/2017/685200 від 28 жовтня 2017 року допущену технічну помилку щодо року випуску спірного автомобіля марки «Volkswagen golf», д.н.з. НОМЕР_1 , а саме, помилково вказано 2007 рік, а не 2008 рік.

Також колегія суддів вважає, що та обставина, що чинним законодавством передбачено складання звіту про оцінку майна, а не складання довідки про визначення середньоринкової вартості майна, не є підставою для відхилення довідки про визначення середньоринкової вартості майна, складеної оцінювачем ОСОБА_4 , оскільки сама назва документу, яким визначено середньоринкову вартість спірного автомобіля, не впливає на зміст такого документа.

Що стосується тієї обставини, що у договорі купівлі-продажу автомобіля №8046/2017/685200 від 28 жовтня 2017 року вартість продажу спірного автомобіля визначена у сумі 49 000 грн 20 коп., то вказана вартість не може бути врахована судом, оскільки  суперечить правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), згідно з яким вартість майна, що підлягає поділу, визначається з дійсної ринкової вартості майна на час розгляду справи.

З огляду викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги    ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації вартості частки в транспортному засобі підлягають задоволенню та з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню грошова компенсація 1/2 частини вартості автомобіля марки «Volkswagen golf», д.н.з.  НОМЕР_1 , у розмірі 118 405 грн 00 коп., що відповідає половині дійсної (ринкової) вартості подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) автомобіля на час розгляду справи та є гарантією справедливої сатисфакції позивача у зв`язку з припиненням його права на спільне майно.

Суд першої інстанції, у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України, наведених вище вимог закону, правових висновків Верховного Суду та фактичних обставин справи, належними чином не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення грошової компенсації вартості частки в транспортному засобі за їх недоведеністю.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції,  обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості частки в транспортному, не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору в цій частині , що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалення нового рішення про задоволення цих позовних вимог ОСОБА_1 з наведених вище підстав.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на частку в транспортному засобі, припинення права власності на частку в транспортному засобі, з таких підстав.

У ст.204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Судом першої інстанції встановлено, що договір купівлі-продажу автомобіля №8046/2017/685200 від 28 жовтня 2017 року, на підставі якого ОСОБА_2 відчужила ОСОБА_3 спірний автомобіль марки «Volkswagen golf», д.н.з. НОМЕР_1 , у встановленому законом порядку не визнаний недійсним, не є нікчемним в силу закону, а тому цей договір у розумінні положень ст.204 ЦК України є правомірним.

Установивши, що ОСОБА_1 не оспорює дійсність вказаного договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання за ним права власності на 1/2 частку в цьому спірному автомобілі та, відповідно, припинення права власності на 1/2 частку в цьому автомобілі, внаслідок компенсації її вартості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що до судових витрат відносяться витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу адвоката.

Частиною 2 ст.137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Установлено, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про розподіл судових витрат, а саме, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 494 грн 00 коп., а також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 620 грн 00 коп.

Оскільки апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації вартості частки в транспортному засобі, то в силу положень ч.13 ст.141 ЦПК України необхідно вирішити питання про розподіл судових витрат.

Встановлено, що належний до сплати ОСОБА_1 розмір судового збору за оскарження рішення в частині стягнення грошової компенсації вартості частки в транспортному засобі становив 1 776 грн 06 коп. Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення в цій частині і задовольняє ці позовні вимоги ОСОБА_1 , то понесені ним витрати підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 на його користь пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, враховуючи, що відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні і у такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат, колегія суддів приходить до висновку про застосування взаємозаліку належних до стягнення на користь кожної сторони судових витрат, та за наслідками такого взаємозаліку слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 650 грн 08 коп.

Постановою Київського апеляційного суду від 20.01.2022 р. апеляційну скаргу представника  ОСОБА_1 - адвоката Федченка Віталія Васильовича - задоволено частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості частки в транспортному засобі, а також в частині розподілу судових витрат – скасувано та ухвалено нове рішення в цій частині.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості частки в транспортному засобі- задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь  ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля марки «Volkswagen golf», державний номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі 118 405 (сто вісімнадцять тисяч чотириста п`ять) грн 00 коп.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в транспортному засобі, припинення права власності на частку в транспортному засобі - залишено без змін.

Стягнуто з  ОСОБА_2 на користь  ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 650 грн 08 коп.