Узагальнення судової практики місцевих та Апеляційного суду Київської області щодо розгляду слідчими суддями клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування, за 2013 рік та I-ше півріччя 2014 року

Дане узагальнення проведено на виконання плану роботи Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на II півріччя 2014 року з метою виявлення помилок та спірних питань у застосуванні судами законодавства та внесення у встановленому порядку пропозицій щодо його вдосконалення.

Відповідно до закону слідчі (розшукові) дії - це регламентовані кримінальним процесуальним законом процесуальні дії, що спрямовані на отримання (збирання) або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Значення слідчих дій полягає в тому, що вони є основним способом збирання доказів і звідси – основним засобом всебічного, повного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, досягнення його завдань. Закон передбачає проведення таких слідчих дій: а) допит, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб (статті 224–226 КПК); б) пред’явлення для впізнання: особи (ст. 228), речей (ст. 229 КПК), трупа (230 КПК); в) обшук (статті 233–236 КПК); г) огляд: місцевості, приміщень, речей та документів (ст. 237 КПК), трупа (ст. 238 КПК), огляд трупа, пов’язаний з ексгумацією (ст. 239 КПК); д) слідчий експеримент (ст. 240 КПК); е) освідування особи (ст. 241 КПК); є) залучення експерта та проведення експертизи (статті 242-243 КПК).

Які з цих слідчих дій і в якій послідовності будуть проведені, залежатиме від конкретних обставин кримінального провадження, внутрішнього переконання слідчого чи прокурора, заявлених стороною захисту клопотань.

Статистичні дані

З метою проведення узагальнення судової практики з даного питання, з місцевих судів Київської області було витребувано та проаналізовано необхідну інформацію.

Відповідно до даних, встановлених проведеним узагальненням, за період з 01.01.2013 по 01.07.2013 на розгляді слідчих суддів місцевих судів Київської області перебувало 75 скарг та клопотань щодо проведення слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування. З яких 33 скарги та клопотання задоволено, 28 скарги та клопотання залишено без задоволення та 10 повернуто.

Аналізом обліково-статистичних даних встановлено, що в провадженні Апеляційного суду Київської області за період з 01.01.2013 по 01.07.2013 перебувала 1 скарга на ухвалу слідчого судді про примусове залучення особи для проведення психіатричної експертизи.

Протягом 2013 року та 1-го півріччя 2014 року слідчими суддями місцевих судів Київської області було розглянуто:

- 39 скарг на постанови слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій, з яких задоволено 11 скарг, 16 скарг залишено без задоволення та 8 – повернуто.

- 5 клопотань сторони захисту про залучення експерта, поданих після відмови слідчого, прокурора в задоволенні такого клопотання, з яких задоволено 2 клопотання, 2 клопотання залишено без задоволення та 1 – повернуто.

- 16 клопотань про допит свідка, потерпілого під час досудового розслідування в судовому засіданні, з яких задоволено 12 клопотань, 3 клопотання залишено без задоволення та 1 – залишено без розгляду.

- 1 клопотання про проведення допиту тяжко хворого свідка, потерпілого в ході виїзного судового засідання.

- 6 клопотань щодо примусового залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи, з яких 6 задоволено.

- 8 клопотань про примусове відібрання зразків для експертизи, з яких задоволено 1 клопотання, а 7 – залишено без задоволення.

Практика розгляду слідчими суддями скарг на постанови слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій, в тому числі скарг на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про залучення експерта

Протягом 2013 року та I-го півріччя 2014 року місцевими судами Київської області було розглянуто 39 скарг на постанови слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій, з яких задоволено 11 скарг, 16 скарг залишено без задоволення та 8 – повернуто.

За результатами проведеного узагальнення встановлено, що скарги подавалися на постанови слідчих у таких категоріях:

- про відмову у залученні експерта – у 22 випадках;

- про відмову у проведенні допиту – у 8 випадках;

- про відмову у проведенні слідчого експерименту – у 6 випадках;

- про відмову у проведенні огляду – у 2 випадках.

Як засвідчили результати аналізу, скарги на постанови слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій поверталися в переважній більшості випадків через пропущення строків на оскарження таких постанов та через те, що їх подавали особи щодо яких не був визначений процесуальний статус у кримінальному провадженні.

Так, повертаючи скаргу на постанову слідчого про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, слідчий суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області у своїй ухвалі від 21 листопада 2013 року указав на те, що із скарги поданої адвокатом до суду не вбачається його правовий статус у кримінальному провадженні та в порядку п.1 ч.2 ст.304 КПК України повернув її.

Положення ч.2 ст.304 КПК України, містить вичерпний перелік обставин за яких скарга повертається особі, серед яких у п.1 регламентована обставина: «скаргу подала особа, яка немає права подавати скаргу». Тобто, якщо скаргу подала особа, яка у кримінальному провадженні немає процесуального статусу, який відповідно до положень ст.303 КПК України, давав би їй можливість звертатися із відповідними скаргами, слідчий суддя повинен повернути таку скаргу.

Так, відмовляючи у задоволенні скарги на постанову слідчого про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, слідчий суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області у своїй ухвалі від 27 лютого 2013 року указав на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні дані щодо процесуального статусу скаржника у зв’язку із чим відмовив у задоволенні скарги.

Даний підхід суперечить указаному вище положенню КПК України, який передбачає у даному випадку лише повернення такої скарги.

За результатами проведеного аналізу встановлено, що на розгляді слідчих суддів перебувало 18 скарг на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про залучення експерта, з яких задоволено 7 скарг та 6 залишено без задоволення. Інші 5 скарг повернуто із різних підстав.

Відповідно до положень ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як засвідчили результати проведеного аналізу, слідчі судді ухвалюючи свої рішення у розглядуваній категорії скарг, не завжди дотримувались указаної норми закону.

Так, відмовляючи у задоволенні скарги потерпілих на постанову слідчого про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, слідчий суддя Кагарлицького районного суду Київської області у своїй ухвалі від 18 вересня 2013 року мотиви, з яких він відмовив у задоволенні скарги, ніяким чином не обґрунтував, а лише зазначив - «в судовому засіданні потерпілий підтримав скаргу, а слідчий і прокурор вважають скаргу необґрунтованою. Тому з підстав, вказаних вище слід відмовити в задоволенні скарги».

         У наведеній ухвалі слідчий суддя не навів мотиви та підстави з яких він відмовив у задоволенні скарги у зв’язку із чим можуть виникати обґрунтовані сумніви щодо законності такої ухвали.

         Скасовуючи постанови слідчих про відмову в задоволенні клопотань про залучення експерта, слідчі судді указували в основному на необґрунтованість та невмотивованість таких постанов.

Так, відмовляючи у задоволенні клопотання потерпілого про проведення фонетичної експертизи, слідчий указав на безпідставність її проведення.

Слідчий суддя Броварського міськрайонного суду Київської області своєю ухвалою від 26 червня 2014 року, скасував постанову слідчого та в обґрунтування своїх доводів указав на невмотивованість постанови слідчого, оскільки вона суперечить завданням кримінального провадження щодо захисту особи від злочину.

         Інший приклад необґрунтованої відмови слідчого у задоволенні клопотання про залучення експерта.

Постановою слідчого відмовлено у задоволенні клопотання потерпілого про проведення додаткової судово-медичної експертизи, в обґрунтування чого слідчий указав на безпідставність її проведення, оскільки у кримінальному провадженні вже було проведено аналогічну експертизу і підстави для недовіри до вказаного висновку експерта відсутні.

Скасовуючи постанову слідчого, слідчий суддя Кагарлицького районного суду Київської області у своїй ухвалі від 14 червня 2013 року указав на невмотивованість постанови слідчого, оскільки потерпілий перебував на лікуванні більше 21 дня і ці відомості під час проведення експертизи не надавались експерту у зв’язку із чим існують обґрунтовані підстави для проведення додаткової судово-медичної експертизи.

Практика розгляду слідчими суддями клопотань сторони захисту про залучення експерта, поданих після відмови слідчого, прокурора в задоволенні такого клопотання (ч.1 ст.244 КПК України).

За результатами проведеного узагальнення встановлено, що протягом 2013 року та I-го півріччя 2014 року місцевими судами Київської області було розглянуто 5 клопотань сторони захисту про залучення експерта, поданих після відмови слідчого, прокурора в задоволенні такого клопотання, з яких задоволено 2 клопотання, 2 клопотання залишено без задоволення та 1 – повернуто.

Встановлено, що у всіх випадках до слідчих суддів із клопотаннями про залучення експерта зверталися захисники.

Як засвідчили результати проведеного аналізу, слідчі судді відмовляли у задоволенні клопотань захисників про залучення експерта з тих підстав, що поставлені у клопотаннях питання вже були предметом розгляду попередньої експертизи.

Так, відмовляючи у задоволенні клопотання захисника підозрюваної про залучення експерта, слідчий суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області у своїй ухвалі від 15 травня 2014 року указав на те, що не вбачає підстав для проведення транспортно-трасологічної експертизи, оскільки сформульовані у клопотанні питання уже були предметом розгляду аналогічної експертизи.

Із тих самих підстав було також відмовлено у задоволенні клопотання захисника підозрюваного про залучення експерта ухвалою слідчого судді Яготинського районного суду Київської області від 24 квітня 2014 року.

Практика розгляду слідчими суддями клопотань про проведення допиту свідка (свідків) в порядку, передбаченому ч.1 ст.225 КПК України.

За результатами проведеного узагальнення встановлено, що протягом 2013 року та I-го півріччя 2014 року місцевими судами Київської області було розглянуто 16 клопотань про допит свідка, потерпілого під час досудового розслідування в судовому засіданні, з яких задоволено 12 клопотань, 3 клопотання залишено без задоволення та 1 – залишено без розгляду.

Із загальної кількості клопотань даної категорії, 13 клопотань надійшло про допит свідка та 3 клопотання про допит потерпілого.

Відповідно до положень ст.225 КПК України, під час досудового розслідування, законом передбачена можливість проведення допиту свідка чи потерпілого в судовому засіданні тільки у виняткових випадках.

До виняткових закон відносить такі випадки:

- коли є небезпека для життя та здоров'я свідка чи потерпілого;

- особа захворіла на тяжку хворобу;

- інші обставини що можуть бути перешкодою для допиту в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань.

Перелік випадків, які дають підстави заявляти клопотання стороною кримінального провадження про допит свідка, потерпілого під час досудового розслідування в судовому засіданні, не є вичерпним, тому слідчий суддя у кожному випадку індивідуально дослідивши доводи клопотання, відносить їх до виняткових або ні.

Так, відмовляючи у задоволенні клопотання слідчого про допит свідка, слідчий суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у своїй ухвалі від 14 березня 2014 року указав на те, що указані слідчим підстави для допиту свідка в судовому засіданні, судом до уваги як виняткові не приймаються.

Аналогічне клопотання було заявлене у тому ж кримінальному провадженні щодо іншого свідка, у якому слідчому було відмовлено із тих самих підстав.

«Виняткові випадки», як підстава для задоволення слідчим суддею клопотання про проведення допиту свідка в порядку, передбаченому ч.1 ст.225 КПК України.

Як засвідчили результати проведеного аналізу, під час розгляду слідчими суддями розглядуваної категорії клопотань, до «виняткових випадків», як підстав для задоволення клопотань про проведення допиту свідка, потерпілого під час досудового розслідування в судовому засіданні, слідчі судді відносили:

- імовірність виникнення обставин, що можуть вплинути на повноту чи достовірність показань під час судового розгляду – у 5-ти випадках;

- обставини, що можуть унеможливити їх допит в суді – у 3-х випадках.

Задовольняючи клопотання про допит свідка в судовому засіданні, слідчі судді визнавали обґрунтованою імовірність виникнення обставин, що можуть вплинути на повноту чи достовірність показань під час судового розгляду у кримінальних провадженнях за ознаками злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, зокрема ч.3 ст.153 КК України.

Так, задовольняючи клопотання слідчого про проведення допиту малолітнього свідка, слідчий суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області у своїй ухвалі від 17 грудня 2013 року, в обґрунтування своїх доводів, указав на імовірність виникнення обставин, що можуть впливати на достовірність його показів під час судового розгляду, а також на суттєве їх значення для забезпечення неупередженого розслідування, таким чином визнавши їх винятковими.

Аналогічні за змістом клопотання були заявлені у тому ж кримінальному провадженні щодо інших свідків, які слідчому були задоволені із тих самих підстав.

Задовольняючи клопотання про допит свідка в судовому засіданні, слідчі судді визнавали обґрунтованою імовірність виникнення обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді та відносили до таких відсутність постійного місця проживання у свідка.

Так, задовольняючи клопотання слідчого про проведення допиту свідка під час досудового розслідування в судовому засіданні, слідчий суддя Обухівського районного суду Київської області у своїй ухвалі від 25 липня 2013 року, в обґрунтування своїх доводів, указав на відсутність постійного місця проживання у свідка, та значну віддаленість тимчасового місця проживання, таким чином визнавши наявність ризику, що може унеможливлювати його допит в суді.

Аналогічні за змістом клопотання були заявлені у тому ж кримінальному провадженні щодо інших свідків, які слідчому були задоволені із тих самих підстав.

Практика постановлення слідчими суддями ухвал про проведення допиту тяжко хворого свідка, потерпілого в ході виїзного судового засідання на підставі ч.2 ст.225 КПК України.

За результатами проведеного узагальнення встановлено, що протягом 2013 року та I-го півріччя 2014 року місцевими судами Київської області було розглянуто 1 клопотання про проведення допиту тяжко хворого свідка, потерпілого в ході виїзного судового засідання.

«Тяжко хворий», як оціночна ознака свідка, потерпілого, за наявності якої виникає підстава для проведення виїзного судового засідання.

Відповідно до ч.2 ст.225 КПК України, для допиту тяжко хворого свідка, потерпілого під час досудового розслідування може бути проведено виїзне судове засідання.

Так, задовольняючи клопотання слідчого про проведення виїзного судового засідання для допиту потерпілого за його місцем проживання, слідчий суддя Бородянського районного суду Київської області у своїй ухвалі від 21 червня 2013 року, в обґрунтування своїх доводів, указав на похилий вік потерпілого (1930 року народження) та поганий стан здоров’я внаслідок отриманих тілесних ушкоджень під час ДТП, який постійно погіршується, що у своїй сукупності може унеможливити його допит у суді.

Хоча у клопотанні слідчого та ухвалі слідчого судді посилання здійснюється на положення ч.1 ст.225 КПК України, за своїм змістом в них мова йде саме про положення ч.2 ст.225 КПК України, яка регламентує можливість проведення виїзного судового засідання.

Практика слідчих суддів стосовно примусового залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи, в тому числі практику постановлення слідчими суддями ухвал про примусове відібрання зразків для експертизи.

За результатами проведеного узагальнення встановлено, що протягом 2013 року та I-го півріччя 2014 року місцевими судами Київської області було розглянуто 6 клопотань щодо примусового залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи, з яких 6 задоволено та 8 клопотань про примусове відібрання зразків для експертизи, з яких задоволено 1 клопотання, а 7 – залишено без задоволення.

Як засвідчили результати проведеного узагальнення, клопотання сторони кримінального провадження щодо примусового залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи, подавалися у відповідності до вимог КПК України про що свідчить результат їх розгляду.

Відповідно до положень ст. 242 КПК України, примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи здійснюється за ухвалою слідчого судді, суду.

Так, ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2013 року задоволено клопотання слідчого про поміщення підозрюваного до Київського міського центру судово-психіатричних експертиз для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи.

В обґрунтування своїх доводів, слідчий суддя указав на те, що оскільки при проведенні стаціонарної судово-психіатричної експертизи є необхідність у тривалому спостереженні за станом здоров’я підозрюваного, а також враховуючи обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, є необхідність помістити підозрюваного до медичного закладу терміном на 30 діб.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 02 грудня 2013 року ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2013 року залишено без змін.

Як засвідчили результати проведеного аналізу даної категорії кримінальних проваджень, під час звернення до слідчих суддів сторони кримінального провадження (у даному випадку слідчі), не дотримувались вимог положень КПК України, які встановлюють умови та підстави звернення із клопотаннями про примусове відібрання зразків для експертизи, що майже у всіх випадках призводило до залишення їх без задоволення.

Відповідно до ч. 3 ст. 245 КПК України, біологічні зразки для проведення експертизи відбираються за правилами, установленими для проведення освідування особи (ст. 241 КПК).

Звертаючись до положення ч. 1 ст. 241 КПК слідчий, прокурор здійснює освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого. Тобто, з викладеного слідує, що відібрання біологічних зразків для експертизи можливе у осіб, які перебувають у процесуальному статусі підозрюваного (ст. 42 КПК), потерпілого (ст. 55 КПК), свідка (ст. 65 КПК).

Так, відмовляючи у задоволенні клопотання слідчого про надання дозволу на примусове відібрання біологічних зразків, слідчий суддя Іванківського районного суду Київської області у своїй ухвалі від 23 травня 2014 року, в обґрунтування своїх доводів, указав на відсутність даних про процесуальний статус особи щодо якої подане клопотання.

Такі ж процесуальні помилки допущені і слідчими у клопотаннях про примусове відібрання біологічних зразків у кримінальних провадженнях № 372/201/14-к, 372/204/14-к, 372/208/14-к у задоволенні якого слідчим суддею було відмовлено із тих самих підстав.

Відповідно до положень статей 241, 245 КПК України, клопотанню сторони кримінального провадження про примусове відібрання біологічних зразків повинна передувати відмова особи у добровільному наданні біологічних зразків.

Як засвідчили результати проведеного аналізу, із указаними клопотаннями до слідчих суддів у багатьох випадках зверталися слідчі, попередньо не запропонувавши особам добровільно надати біологічні зразки, а також щодо осіб, які не мають у кримінальному провадженні процесуального статусу.

Так, відмовляючи у задоволенні клопотання слідчого про надання дозволу на примусове відібрання біологічних зразків, слідчий суддя Обухівського районного суду Київської області у своїй ухвалі від 11 січня 2014 року, в обґрунтування своїх доводів, указав на відсутність в матеріалах кримінального провадження пропозицій особі з боку слідчого добровільно надати біологічні зразки, а також її відмову здійснити такі дії добровільно.

Такі ж процесуальні помилки допущені і слідчими у клопотаннях про примусове відібрання біологічних зразків у кримінальних провадженнях № 372/201/14-к, 366/1530/14-к, 372/208/14-к у задоволенні якого слідчим суддею було відмовлено із тих самих підстав.

Відповідно до положень статей 241, 245 КПК України, підставою для подачі клопотання сторони кримінального провадження про примусове відібрання біологічних зразків є призначена у кримінальному провадженні конкретна експертиза, для вирішення питань якої повинні бути відібрані біологічні зразки.

Як вбачається із результатів узагальнення, у багатьох випадках клопотання про примусове відібрання біологічних зразків стороною кримінального провадження заявлялися передчасно, тобто до призначення конкретної експертизи.

Так, відмовляючи у задоволенні клопотання слідчого про надання дозволу на примусове відібрання біологічних зразків, слідчий суддя Обухівського районного суду Київської області у своїй ухвалі від 11 січня 2014 року, в обґрунтування своїх доводів, указав на відсутність в матеріалах кримінального провадження даних про призначення експертизи, для проведення якої слідчий просив надати дозвіл на відібрання біологічних зразків.

Такі ж процесуальні помилки допущені і слідчими у клопотаннях про примусове відібрання біологічних зразків у кримінальних провадженнях № 372/201/14-к, 366/1530/14-к, 372/204/14-к у задоволенні якого слідчим суддею було відмовлено із тих самих підстав.

Відповідно до положень ст.245 КПК України, у примусовому порядку можуть бути відібрані лише біологічні зразки.

Так, відмовляючи у задоволенні клопотання слідчого про надання дозволу на примусове відібрання зразків голосу у підозрюваного, слідчий суддя Броварського міськрайонного суду Київської області у своїй ухвалі від 05 лютого 2013 року указав на те, що примусове відібрання зразків голосу для проведення експертизи, не передбачене кримінальним процесуальним законодавством.

Аналогічне клопотання було заявлене у тому ж кримінальному провадженні щодо іншого підозрюваного, у якому слідчому було відмовлено із тих самих підстав.

Відповідно до ч.2 ст.241 КПК України, освідування здійснюється на підставі постанови прокурора.

Положення указаної статті слідчі дотримувалися не завжди та у супереч встановленому законом порядку зверталися із відповідним клопотанням до слідчого судді.

Так, наприклад ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 18 лютого 2013 року відмовлено у задоволенні клопотання слідчого про примусове освідування та отримання зразків для експертизи.

В обґрунтування своїх доводів, слідчий суддя указав на те, що підставою для проведення освідування особи є постанова прокурора.

Висновки

За підсумками проведеного узагальнення виявлені проблемні питання, які виникали під час розгляду клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування.

Проведеним узагальненням встановлено те, що досить поширеною проблемою є відсутність належного мотивування слідчими своїх постанов про відмову у задоволенні клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій. Аналогічні поодинокі випадки траплялися також і в ухвалах слідчих суддів.

За результатами проведеного узагальнення встановлено, що до «виняткових випадків», як до підстав для задоволення слідчим суддею клопотання про проведення допиту свідка в порядку, передбаченому ч.1 ст.225 КПК України, слідчі судді відносили: - імовірність виникнення обставин, що можуть вплинути на повноту чи достовірність показань під час судового розгляду та обставини, що можуть унеможливити їх допит в суді.

Встановлено, що значна кількість клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій поверталась через те, що їх подавали особи щодо яких не був визначений процесуальний статус у кримінальному провадженні.

Мали місце випадки відмови слідчим суддею у задоволенні скарги на постанову слідчого про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, тоді як згідно ч.2 ст.304 КПК України її потрібно було повернути.