flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі про визнання трудових відносин припиненими, зобов’язання вчинити дії та виплатити кошти

13 травня 2016, 10:16

У жовтні 2014 року Гулий Р.В. звернувся до суду з указаним позовом, в якому просить, з урахуванням збільшених позовних вимог, просить суд : визнати незаконними дії Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі по тексту – відповідач, ДПМА або ДПМА «Бориспіль») щодо його звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; скасувати наказ відповідача від 12 листопада 2014 року за № 11-07/1-1286/п про звільнення позивача на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; визнати припиненими трудові відносини Гулого Р.В. з відповідачем із 26 травня 2014 року на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України; зобов’язати ДПМА оформити припинення трудових відносин з позивачем та видати наказ про звільнення Гулого Р.В. з 26 травня 21014 року на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України згідно поданої 22 травня 2014 року позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, видати Гулому Р.В. наказ про звільнення та належним чином оформлену трудову книжку; стягнути з відповідача на користь позивача : середню заробітну плату за час вимушеного прогулу внаслідок затримки видачі трудової книжки в розмірі 46671, 35 грн.; середню заробітну плату за весь час затримки здійснення остаточного розрахунку в розмірі 21214, 25 грн.; грошову компенсацію за всі невикористані Гулим Р.В. дні щорічної відпустки в розмірі 2997, 17 грн.; грошову компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням терміну виплати грошової компенсації за всі невикористані позивачем дні щорічної відпустки в розмірі 722, 32 грн.; визнати недійсним договір від 08 червня 2012 року за № 11-14/1-1065 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність укладений між позивачем та відповідачем; стягнути з Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на користь Гулого Р.В. витрати на правову допомогу; рішення суду в частині стягнення середньої заробітної плати за весь час затримки видачі трудової книжки та здійснення остаточного розрахунку та в частині стягнення грошової компенсації за всі невикористані позивачем дні щорічної відпустки допустити до негайного виконання в частині стягнення за один місяць.

Свої вимоги Гулий Р.В. обґрунтував тим, що з 2012 року по травень 2014 року Гулий Р.В. працював у Кінологічному центрі Служби авіаційної безпеки ДПМА на посаді інспектора – кінолога. 22 травня 2014 року позивач подав до відділу кадрів відповідача заяву про звільнення за власним бажанням з 26 травня 2014 року у зв’язку зі зміною місця проживання на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України та на підтвердження цих обставин до заяви приклав довідку підприємства, яке зобов’язувалось працевлаштувати Гулого Р.В. в подальшому в Республіці Білорусь. Цією ж заявою він просив направити належним чином оформлену трудову книжку за адресою його проживання в Республіці Білорусь. Позивач вважав, що його трудові відносини з відповідачем припинено з 26 травня 2014 року, а тому 24 травня 2014 року він перетнув державний кордон України з Республікою Білорусь та 26 травня 2014 року на роботу в ДПМА не вийшов. В червні 2014 року за вказаною в заяві про звільнення адресою у Республіці Білорусь Гулий Р.В. отримав листа з ДПМА, з якого дізнався, що його не звільнено, оскільки він є працівником з повною матеріальною відповідальністю та питання його звільнення буде вирішено після документального оформлення передачі матеріальних цінностей. Також позивача в листі від 30 травня 2014 року повідомлено, що згідно наказу ДПМА від 26 травня 2014 року проведено інвентаризацію основних засобів, інших необоротних активів, за наслідками якої виявлено за Гулим Р.В. нестачу двох службових собак та спеціального одягу. У зв’язку з наведеним, з позивача буде відраховано з заробітної плати за травень 2014 року грошові кошти  в рахунок часткового погашення заборгованості. Крім того, листом від 13 червня 2014 року відповідач повідомив Гулого Р.В., що адміністрація підприємства може припинити трудові відносини з працівником лише у чіткій відповідності до законодавства та здійснив послання на п.п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року за № 58 де вказано, що днем звільнення вважається останній день роботи. Оскільки Гулий Р.В. просив звільнити його з 26 травня 2014 року, який є його робочим днем згідно графіку чергування та на роботу цього дня не вийшов, відповідач може звільнити його в подальшому у зв’язку з прогулом. В жовтні 2014 року позивач дізнався, що за минуванням 5 місяців його так і не звільнено з ДПМА, роботодавець не вчинив жодних дій щодо належного оформлення припинення трудових відносин, не видано наказ про звільнення, не оформлено та не видано трудову книжку, не здійснено остаточного розрахунку. Наведені дії відповідача вважає незаконними та такими, що порушують його трудові права. Крім того, Гулий Р.В. зазначив, що під час прийняття його до ДПМА на роботу, з ним був підписаний договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність за № 11-14/1-1065 від 08 червня 2012 року, який вважає недійсним, оскільки цей договір в цілому не відповідає вимогам законодавства та Гулий Р.В. не є посадовою особою та не виконував робіт, за які може настати матеріальна відповідальність. Зважаючи на вказане, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2015 року у задоволенні позову Гулого Романа Володимировича до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» про визнання трудових відносин припиненими, зобов’язання вчинити дії та виплатити кошти, - відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 03 липня 2015 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області   від 31 серпня 2015 року залишено без змін.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями суду представник позивача Рогожук С.Л. звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року касаційну скаргу Рогожука С.Л, який діє від імені Гулого Р.В. відхилено.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від  03 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від  31 серпня 2015 року залишено без змін.

Судами встановлено, що наказом (розпорядженням) ДП «МА «Бориспіль» від 8 червня 2012 року № 11-07/1-489/п § 7 Гулого Р.В. прийнято на посаду інспектора-кінолога кінологічного центру по 31 серпня 2012 року.

8 червня 2012 року між Гулим Р.В та відповідачем укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність № 11-14/1-1065.

Наказом ДП «МА «Бориспіль» від 31 серпня 2012 року  № 11-07/1-743/п § 29 Гулого Р.В переведено на посаду інспектора-кінолога кінологічного центру служби авіаційної безпеки на постійній основі.

22 травня 2014 року Гулий Р.В звернувся до відділу кадрів ДП «МА «Бориспіль» із заявою про звільнення з роботи за власним бажанням із 26 травня 2014 року у зв'язку зі зміною місця проживання.

23 травня 2014 року позивач направив на адресу відповідача аналогічну заяву про звільнення з довідкою про прийняття його на посаду оператора виробничо-торгового унітарного підприємства «Птахофабрика «Елец», а також просив направити йому рекомендованим листом із повідомленням трудову книжку.

Згідно графіку виходу на роботу працівників кінологічного центру служби авіаційної безпеки ДП «МА «Бориспіль» № 73-17-32 на травень 2014 року 26 травня 2014 року був робочим днем Гулого Р.В

Цього дня позивач на роботу не з'явився.

У листі відповідача від 26 травня 2014 року № 01-22/1-71 вказано, що заяву Гулого Р.В від 22 травня 2014 року про звільнення за власним бажанням із 26 травня 2014 року розглянуто, питання звільнення буде вирішено після документального оформлення передачі ним матеріальних цінностей відповідно до вимог законодавства. У зв'язку з цим позивачу запропоновано з'явитись до відділу кадрів підприємства.

У листі ДП «МА «Бориспіль» від 30 травня 2014 року № 01-22/1-78 зазначено, що наказом по підприємству від 26 травня 2014 року № 01-07-506  «Про створення робочої інвентаризаційної комісії» проведена інвентаризація основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, за результатами якої виявлено нестачу отриманих у підзвіт двох службових собак та що на склад не повернуто спеціальний одяг, тому із заробітної плати за травень 2014 року з Гулого Р.В буде утримано 1 409 грн 75 коп. у рахунок часткового погашення суми завданої шкоди. Остаточний розмір матеріальної шкоди буде визначена після проведення незалежної експертної оцінки та отримання звіту, про її результати, за необхідності, буде повідомлено позивачу.

Наказом ДП «МА «Бориспіль» від 30 травня 2014 року № 01-07-536 «Про покриття шкоди працівником» з урахуванням наказу від 26 червня 2014 року № 01-07-647 із заробітної плати Гулого Р.В за травень 2014 року відраховано завдану шкоду в розмірі 971 грн 98 коп.

У листі відповідача від 12 червня 2014 року № 01-22/1-88 на адресу Гулого Р.В вказано, що лист позивача від 2 червня 2014 року щодо надання пояснень до заяви від 22 травня 2014 року розглянуто. Згідно п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 днем звільнення вважається останній день роботи. У заяві від 22 травня 2014 року про звільнення за власним бажанням позивач просив звільнити його з 26 травня 2014 року, проте цього дня на роботу не вийшов. Повторно наголошено на необхідності явки до відділу кадрів підприємства для оформлення звільнення.

15 жовтня 2014 року до ДП «МА «Бориспіль» надійшов лист позивача від 19 липня 2014 року, в якому він погодився з тим, що є працівником з повною матеріальною відповідальністю та має відшкодувати завдані підприємству збитки за одну собаку, а щодо спеціального одягу та другого собаки заперечив, оскільки згідно накладної від 22 травня 2014 року № 5 він здав одяг відповідальній особі, собаку залишив на робочому місці. Зауважив на те, що його досі не звільнено, розрахунок не проведено, а трудову книжку не направлено в Республіку Білорусь, у зв'язку з чим просив виконати вимоги ст. ст. 83, 116, 117 КЗпП України та вирішити спір мирним шляхом. Зазначив, що 22 травня 2014 року був його робочий день, який він відпрацював та подав цього ж дня заяву про звільнення з 26 травня 2014 року, проте не врахував, що 26 травня 2014 року є днем його робочої зміни, на яку він мав вийти. Наголосив на неможливості явки 26 травня 2014 року на робоче місце у зв'язку з тим, що  перебував за межами України.

Наказом відповідача від 12 листопада 2014 року № 11-07/1-1286/п Гулого Р.В звільнено з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов'язки сторін.  

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем пропущено встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду з вимогою про припинення трудових відносин між сторонами з 26 травня 2014 року, оскільки про порушення своїх прав, не проведенням його звільнення в цей день він дізнався 10 червня 2014 року, а з позовом до суду звернувся 7 листопада 2014 року. З 26 травня 2014 року Гулий Р.В був відсутній на роботі без поважних причин, тому відсутні підстави для задоволення позову про визнання його звільнення за прогул незаконним.

Такі висновки судів є обґрунтованими, вони підтверджуються матеріалами справи та відповідають нормам матеріального права.

Позовна заява, яка була предметом розгляду, згідно штемпеля на конверті, здана на пошту 27 жовтня 2014 року.

Оскільки про те, що рішення за його заявою про звільнення не прийняте, стало відомо позивачу 10 червня 2014 року, суди дійшли правильного висновку про пропуск останнім встановленого ст. 233 КЗпП України строку на звернення до суду.

У судових рішеннях наведені мотиви з яких зазначені Гулого Р.В причини його пропуску визнані неповажними та зроблені відповідні висновки. Їх правильність доводами касаційної скарги не спростовується.

З матеріалів справи вбачається, що при проведенні звільнення відповідач виходив із того, що позивач був відсутній на роботі в період з 26 травня 2014 року і до проведення його звільнення наказом від 12 листопада 2014 року.

З огляду на те, що прогул мав місце і в межах строків застосування дисциплінарних стягнень, встановлених ст. 148 КЗпП України, то посилання в касаційній скарзі на недотримання цих строків безпідставні.

Свою відсутність на роботі позивач не заперечує.

Помилкове зазначення апеляційним судом дати звернення до суду 7 листопада 2015 року замість 27 жовтня 2015 року на законність рішення апеляційного суду не впливає та не може бути підставою для скасування судових рішень.

Оскільки звільнення Гулого Р.В проведено 12 листопада 2014 року, а в цей день він не працював, то трудова книжка могла бути переслана йому поштою лише за його згодою.

У заяві від 27 листопада 2014 року конкретна адреса, на яку має бути переслана трудова книжка, не вказана.

Заяви, які були подані з цього приводу до проведення звільнення, не могли враховуватись, оскільки у відповідача обов'язок по видачі трудової книжки на той час не існував.

Доказів про те, що належні позивачу при звільненні кошти виплачені в розмірі меншому, від того право на отримання яких він мав, не подано.

Виходячи з наведеного та положень ст. 335 ЦПК України про те, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, колегія суддів не знаходить підстав для скасування оскаржуваних судових рішень і задоволення касаційної скарги.