Апеляційним судом Київської області залишено без змін рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

У травні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом та просив в рахунок погашення заборгованості відповідача за кредитним договором № ВКЛ - 2007828 від 01 листопада 2011 року в розмірі 1 165 676,15 гривень, з яких: заборгованість за кредитом поточна - 412 473,84 грн.; заборгованість за кредитом прострочена - 42 564,62 грн.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 456 488,27 грн.; заборгованість за відсотками за період з 01.03.2015 по 25.03.2015 - 8 100,31 грн.; заборгованість за відсотками прострочена - 19 226,48 грн.; пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 224 955,66 грн.; 3% річних від суми простроченого кредиту - 1 250,65 грн.; 3% річних від суми простроченого відсотків - 616,32 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № б/н від 01 листопада 2011 року, а саме садовий будинок, загальною площею 178,3 кв.м., що складається з садового будинку (2002), плавального басейну, огорожі, ями вигрібної, колонки питної, розташованого за адресою:  АДРЕСА_1, та земельну ділянку, на якій розташований вказаний будинок, загальною площею 0,0600 га, цільове  призначення -  садівництво, що розташована   за   адресою:    Київська    область Бориспільський район Вишеньківська сільська рада СТ «Острів»,  кадастровий номер - НОМЕР_1, шляхом визнання права власності на нього за ПАТ «Дельта Банк».

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що 01 листопада 2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір кредитної лінії № ВКЛ - 2007828, згідно умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 464 985 грн. на строк з 01 листопада 2011 року до 31 жовтня 2014 року зі сплатою 25,99% річних за користування грошовими коштами, а позичальник зобов'язався використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом. 01 листопада 2011 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно, а саме садовий будинок, загальною площею 178,3 кв.м. розташованого за адресою АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій розташований вказаний будинок, загальною площею 0,0600 га, з цільовим   призначенням    садівництво, що   розташована    за    зазначеною адресою,  кадастровий номер - НОМЕР_1. Позичальник   належним чином не виконав умови кредитного   договору   у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 25 березня 2015 року становить 1 165 676,15 грн.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2015 року у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ПАТ «Дельта Банк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що досудове врегулювання спору є правом, а не обов'язком особи. Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 13 грудня 2016 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2015 року залишено без змін.

При цьому суд виходив з того, що судом встановлено, що 01 листопада 2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та ФОП ОСОБА_3 укладено договір кредитної лінії № ВКЛ - 2007828, згідно умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 464 985 грн. зі сплатою за користування грошовими коштами в розмірі 25,99 % річних на строк з 01 листопада 2011 року до 31 жовтня 2014 року.

Згідно договору іпотеки № б/н від 01 листопада 2011 року з метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вищевказаним договором ОСОБА_2 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: садовий будинок, загальною площею 178,3 кв. м.,  що складається з садового будинку, плавального басейну, огорожі, ями вигрібної, колонки питної, розташованого за адресою:  Київська  область,   АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва на право власності на нерухоме майно № 1083, виданого 30 травня 2005 року Вишеньківською сільською Радою на підставі рішення виконкому № 19 від 27 січня 2005 року та земельна ділянка, на якій розташований вищевказаний будинок, загальною площею 0,0600 га, з цільовим    призначенням для садівництва, що  розташована    за    адресою:    Київська    область Бориспільський район Вишеньківська сільська рада СТ «Острів», кадастровий номер-НОМЕР_1 та належить іпотекодавцю на праві власності згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2, зареєстрованого 01 грудня 2003 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 1034.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було порушено встановлений договором порядок досудового вирішення питання погашення заборгованості.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_3 отримала кошти за кредитним договором, однак свої зобов'язання за ним не виконала, у зв'язку з чим утворилася заборгованість. Виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором забезпечується іпотекою.

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ «Дельта Банк» просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на нерухоме майно.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право; або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частинах першій, третій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути, укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 02 листопада 2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ «Дельта Банк» зазначає, що має право вимагати захисту права власності та усунення його порушень на підставі ст. ст. 386, 391 ЦК України. Однак, позивач не є власником квартири, а є лише іпотекодержателем на підставі договору іпотеки, а визнання за ним права власності без згоди власника нерухомого майна, у зазначений спосіб не передбачене чинним законодавством.

Крім того, згідно положень п. 7.2 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя між сторонами не укладався, і позивачем не надано доказів дотримання процедури позасудового врегулювання питання.

Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки між сторонами не дотримано позасудового способу врегулювання питання, а спосіб захисту, обраний ПАТ «Дельта Банк» не відповідає вимогам законодавства та умовам договору іпотеки.