Ухвала Вищого адміністративного суду України у справі про визнання незаконним рішення, зобов'язання вчинити дії, направлені на визначення місця проживання дитини

У грудні 2015 року Особа 4 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправними дії Виконкому, допущені при винесенні на розгляд комісії з питань захисту прав дітей Івано-Франківської міської ради, питання про визначення місця проживання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1; скасувати рішення від 8 жовтня 2015 року №568 яким надано Івано-Франківському міському суду висновок щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6; зобов'язати Виконком передати на вирішення питання про надання висновку про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 з одним з батьків до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області як органу опіки та піклування за дійсним місцем проживання дитини.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що місце проживання дитини має визначати орган опіки і піклування за місцем фактичного проживання дитини.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2016 року, залишеною без змін Київським апеляційним адміністративним судом від 11 квітня 2016 року, позовні вимоги задоволено. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що рішення органу опіки і піклування має визначатися за місцем проживання дитини, а не одного із батьків.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року, постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2016 року залишено без змін.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями суду Особа 5 та представник відповідача звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, допущені судами,  просять, зокрема, третя особа - скасувати попередні судові рішення і ухвалити нове про відмову в позові з тих підстав, що питання про визначення місця проживання дитини, якщо батьки проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, розглядається за місцем проживання того із батьків, який звернувся з відповідною заявою. Представник відповідача наполягає на закритті провадження у справі у зв'язку з тим, що спір має бути вирішеним за правилами цивільного судочинства.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 грудня 2016 року касаційні скарги представника виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради задоволено в повному обсязі, ОСОБА_5 -  частково. Скасувано судові рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2016 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року, а провадження у справі закрито у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

При цьому суд виходив з того, що юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ та поняття справи адміністративної юрисдикції визначаються  статтею 2, пунктом 1 частини першої статті 3, статтею 17 КАС України, Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року у справі № 19-рп/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 про офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 КАС України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України.

Відповідно до положень зазначених норм, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).

Виходячи з положень зазначених норм, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України справи із захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із сімейних відносин, розглядаються у порядку цивільного судочинства.

Як свідчать фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, спір виник у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4. про розірвання шлюбу та передачі дитини на виховання, яка знаходиться на розгляді в Івано-Франківському міському суді Івано-Франківської області. При цьому рішення, яке є предметом оскарження, прийнято на виконання ухвали Івано-Франківського міського суду щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, тому саме цей суд буде оцінювати таке рішення як один із доказів.

Окрім того, таке рішення не породжує будь-яких правових наслідків для сторін, оскільки ним направлено до суду висновок органу опіки і піклування.

З урахуванням зазначених обставин та норм права, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої (справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства) статті 157 КАС України, із закриттям провадження у справі.