Апеляційним судом Київської області залишено без змін рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

В серпні 2016 року керівник Бориспільської місцевої прокуратури, в інтересах держави, в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» звернувся до суду із позовом про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним, скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що Бориспільською місцевою прокуратурою під час опрацювання відомостей, отриманих з метою встановлення наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави в суді, виявлені порушення вимог земельного та лісового законодавства під час виділення земельної ділянки лісового фонду в межах Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району. В результаті чого було встановлено, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №233193 від 02 березня 2010 року, виданого на підставі розпорядження Бориспільської РДА від09 травня 2003 року №316, ОСОБА_3 був власником земельної ділянки із кадастровим номером 3220880900:09:006:0150 площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району. В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 травня 2016 року ОСОБА_3 відчужив дану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 На підставі даного договору ОСОБА_2 набув право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220880900:09:006:0150 площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району. Проте, вказана земельна ділянка незаконно вибула з державної власності у звязку з чим, виданий державний акт на право власності підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка витребуванню на користь держави. Оскільки, встановлено, що ОСОБА_3 не набув права власності на земельну ділянку та не був її власником на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 травня 2016 року.  Прийняте Бориспільською РДА розпорядження №316 від 06 червня 2003 року не стосувалося питання затвердження права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку в адміністративних межах Великоолекандрівської сільської ради Бориспільського району. Крім цього, спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства. ДП «Бориспільський лісгосп» не надавав погодження про можливість вилучення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення третім особам та Київський обласний та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не надавав погодження на зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки. Тому керівник Бориспільської місцевої прокуратури просить скасувати запис №14490419 від 13 травня 2016 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку із кадастровим номером 3220880900:09:006:0150 (реєстраційний номер 901315132208) та витребувати на користь держави в особі ДП «Бориспільський лісгосп» з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку із кадастровим номером 3220880900:09:006:0150 площею 2,0000 га.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись із рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і позов задовольнити, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2016 року апеляційну скаргу  Першого заступника прокурора Київської області відхилено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року залишено без змін.

При цьому суд виходив з того, що судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 був власником земельної ділянки з кадастровим номером 3220880900:09:006:0150 площею 2,0000 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташовується в Київській області, Бориспільський район, Великоолександрівська сільська рада, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №233193, виданого Управлінням земельних ресурсів у Бориспільському районі 02 березня 2010 року (а.с.17).

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 травня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі за №574, ОСОБА_3 відчужив на користь ОСОБА_2 вказану земельну ділянку (а.с.18).

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 травня 2016 року ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220880900:09:006:0150 площею 2,0000 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташовується в Київській області, Бориспільський район, Великоолександрівська сільська рада. Вказана обставина підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.22).

З інформації в листі Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі вих.№16 від 27 липня 2016 року не виявлено державного акту на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №233193 від 02 березня 2010 року (а.с.25).

З листа ГУ Держгеокадастру у Київській області вбачається, що бланк державного акту на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №233193 Головне управління не отримувало та відповідно не видавало територіальним органам земельних ресурсів (а.с.26).

Крім цього, Державним комітетом України по земельних ресурсах бланк державного акту на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №233193 передано Полтавському обласному управлінню земельних ресурсів згідно з накладною від12 листопада 2002 року №9 (а.с.27-28).

Розпорядження Бориспільської РДА №316 від 06 червня 2003 року на підставі якого ОСОБА_3 отримав державний акт серії ПЛ №233193, видавалось Бориспільською РДА. Проте, не стосувалось земельних питань, зокрема, щодо затвердження права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, розташовану в адміністративних межах Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району.

06 червня 2003 року Бориспільською РДА прийнято розпорядження №316 «Про заходи, спрямовані на реалізацію у Бориспільському районі у 2003 році Основних напрямів соціальної політики на період до 2004 року» (а.с.24).

Встановивши вказані обставини, відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що ОСОБА_3 не набув у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку з 3220880900:09:006:0150 площею 2,0000 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташовується в Київській області, Бориспільський район, Великоолександрівська сільська рада, а тому, відповідно не мав права на відчуження спірної земельної ділянки на користь ОСОБА_2, але позивач звернувся до суду із пропуском, встановленого законом строку звернення до суду.

Такий висновок відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до положення ст.256 та ст.257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За правилами ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ч.2 ст.45 ЦПК України прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

У відповідності до ч.1 ст.46 ЦПК України органи, які відповідно до ст.45 цього Кодексу, звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обовязки особи, в інтересах якої вони діють.

Таким чином, положення ч.1 ст.261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Перебіг позовної давності в такому разі починається від дня, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення інтересів держави.

Зазначене також підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 01 липня 2015 року у справі №6-178цс15. Відповідно до якої положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Оскільки відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності, який пропущений без поважних причин, і це є самостійною підставою для відмови у позові, суд прийняв законне і обґрунтоване рішення.

З матеріалів справи вбачається що, право прокурора на предявлення даного позову виникло у 2003 році, саме у звязку з прийняттям розпорядження Бориспільської РДА №316 від09 травня 2003 року на підставі якого ОСОБА_3 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку. Таким чином, строк позовної давності за даними позовними вимогами сплинув 10 травня 2006 року.

Прокурор не звертався до суду з клопотанням про поновлення строку звернення до суду та не надав суду доказів, що строк позовної давності пропущено з поважних причин.

За правилами ч.1 та ч.4 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вказівка прокурора на те, що строк позовної давності для звернення з даним позовом не пропущено, у звязку з тим, що будь-яких видимих ознак використання спірної земельної ділянки починаючи з 2010 року по 2016 рік, як то огородження парканом, будівництво або інші дії не було, будь-яких погоджень лісгоспом не надавалось, тому ДП «Бориспільський лісгосп» не знало і не могло знати про незаконне вибуття земельних ділянок зі складу земель лісового фонду, не обґрунтовано належними та допустимими доказами.

Крім того, держава здійснює повноваження власника землі через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин.

Відчуження спірної земельної ділянки відбулось на підставі розпорядження органу державної влади в особі Бориспільської РДА. При цьому підготовка цього розпорядження, виготовлення відповідної технічної документації, затвердження її, реєстрація права власності на землю відбувалась за участю інших державних органів, які мали повноваження контролю та виявлення порушень при здійсненні Бориспільською РДА повноважень власника землі.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Відповідно до ст.9 цього Закону державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.

Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1958 від 25 грудня 2002 року була утворена в складі Державного комітету по земельних ресурсах.

В свою чергу, територіальне утворення Управління земельних ресурсів у Бориспільському районі надавало свої висновки при виготовленні технічної документації на спірну земельну ділянку. Тобто державі, в особі утворених нею органів, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і об'єктивно могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення. Разом із тим, ці уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обовязків щодо усунення цих порушень протягом строку позовної давності, а тому право держави, як власника землі не підлягає судовому захисту.

Відповідно до ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (рішення від 24 червня 2003 року, заява №44277/98, п.37) зазначив, що згідно з усталеною практикою Суду при здійсненні будь-якого втручання у право власності особи має забезпечуватися «справедливий баланс» між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав відповідної особи, вимога забезпечення такого балансу знаходить своє відображення у всій структурі статті 1 Першого протоколу, отже, має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленими цілями.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» (рішення від 01 червня 2006 року, заява №25921/02, пункти 28, 29).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «ОСОБА_5 проти України» (заява №21722/11, п.137) зазначив, що Суд неодноразово ухвалював рішення про те, що строки давності слугують декільком важливим цілям, а саме: забезпечують правову визначеність та остаточність, захищають потенційних відповідачів від застарілих скарг, яким може бути важко протидіяти, і запобігають будь-якій несправедливості, якщо б така виникла, коли б суди змушені були розглядати справи щодо подій, котрі відбувалися у віддаленому минулому, на основі доказів, які могли стати недостовірними та неповними зі спливом часу. У вказаній справі Суд дійшов висновку, що мало місце порушення п.1 ст.6 Конвенції щодо заявника, оскільки держава заявила вимоги до заявника після спливу значного часу з моменту подій, що були підставою для цих вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» (рішення від 20 вересня 2011 року, заява №14902/04, п.570) та «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» (рішення від 22 жовтня 1996 року, заяви №№22083/93, 22095/93, п.51).

Для забезпечення верховенства права відповідно до вимог Конвенції та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» органи державної влади та суди зобовязані дотримуватись встановлених ЦК України строків позовної давності та застосовувати передбачені цим Кодексом наслідки пропуску позовної давності.

Суд правильно дійшов висновку, що прокурором не обґрунтовано пріоритету суспільного інтересу щодо необхідності витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 на користь держави порівняно з правом ОСОБА_2 на володіння своїм майном, а також порівняно з гарантіями цій особі державою правової визначеності та остаточності рішень щодо її прав, прийнятих органами державної влади і органами місцевого самоврядування.