Верховний Суд України висловив правову позицію щодо стягнення доходів у виді несплаченої орендної плати, отриманих від використання безпідставно набутої земельної ділянки

Верховним Судом України переглянуто судові рішення у справі за позовом міської ради до Товариства про стягнення доходів у виді несплаченої орендної плати, отриманих від використання безпідставно набутої земельної ділянки.

Позовну заяву подано міською радою на підставі статей 1212 – 1214 Цивільного кодексу України та позивач посилався на те, що Товариство є власником нежитлової будівлі на підставі договору купівлі-продажу, а земельна ділянка за цією адресою використовується відповідачем для експлуатації та обслуговування зазначеної нежитлової будівлі за відсутності належно оформлених і зареєстрованих речових прав на землю, без внесення плати за цю землю.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено з огляду на те, що невнесення відповідачем плати за використання земельної ділянки призвело до одержання ним доходів, розрахованих як розмір плати за користування земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності.

Постановою апеляційного господарського суду у задоволенні вимог про стягнення коштів відмовлено, зважаючи на те, що спірна земельна ділянка не є безпідставно набутим майном у розумінні положень статті 1212 ЦК, оскільки відповідач у 2001 році набув право власності на нерухоме майно, розташоване на цій земельній ділянці. Рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін Вищим господарським судом України.

ВСУ не погодився з позицією судів апеляційної та касаційної інстанцій, задовольнив заяву міської ради, скасував рішення апеляційного суду та ВГСУ та залишив у силі рішення суду першої інстанції (постанова від 30.11.2016 у справі № 3-1271гс16).

В обґрунтування прийнятого рішення ВСУ зазначив, що відповідно до статті 120 Земельного кодексу України норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі. Поряд з цим, виникнення права власності на об’єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

З моменту виникнення права власності на зазначене нерухоме майно у відповідача виник обов’язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під нежитловою будівлею.

Відповідач не є власником і постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб’єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього як землекористувача – орендна плата. Позивач, не отримав суму орендної плати, але міг би отримати в разі укладення між ним і відповідачем договору оренди.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України такі кошти є упущеною вигодою. Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Верховний Суд України дійшов висновку, що внаслідок протиправної поведінки відповідача (невчинення дій, спрямованих на укладення договору оренди з позивачем, незважаючи на фактичне землекористування з 2001 року) міській раді заподіяно шкоду, яка підлягає відшкодуванню Товариством.

З огляду на наведене, рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог міської ради про стягнення коштів з Товариства визнано ВСУ правильним, не зважаючи на невірне застосування судом першої інстанції норм статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.