ВСУ висловлено правову позицію у справі за позовом особи про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відсутність реєстрації у державному реєстрі встановлених ухвалою суду про забезпечення позову обмежень не свідчить про наявність у особи, якій відомо про заборону, права вільно розпоряджатись нерухомим майном.ВСУ висловлено правову позицію у справі за позовом особи про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до обставин справи ухвалою суду, постановленою при розгляді цивільної справи про стягнення заборгованості, з метою забезпечення позову накладено арешт на майно боржника.

В подальшому позов задоволено та стягнуто з відповідача грошові кошти. Проте під час примусового виконання рішення суду стало відомо, що незважаючи на наявність ухвали про накладення арешту, відповідачем від імені якого за дорученням діяв його тесть укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення з сестрою дружини.

Позивач на підставі статей 203, 215-216, 228 ЦК України звернулась до суду з позовом про визнання вказаного договору недійсним, посилаючись на те, що зазначений договір порушує її права, оскільки унеможливлює виконання судового рішення, його укладено з метою уникнути цивільно-правової відповідальності, цей договір порушує публічний порядок.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Рішенням апеляційного суду, залишеним без змін ухвалою ВССУ, у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що оспорюваним договором купівлі-продажу права позивача не порушено, оскільки на час його укладення заборони відчуження спірних приміщень шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не було. Крім того, відповідачі не були обізнані про наявність ухвали суду про накладення арешту на спірне майно.

ВСУ скасовано рішення судів та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховним Судом України роз’яснено, що оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

Забезпечення позову по суті – це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України). Тому той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу було відомо.

З повним текстом постанови Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16 та правовою позицією ВСУ у справі можна ознайомитись за посиланням.