Правова позиція Верховного Суду України щодо заміни боржника

ВСУ роз’яснив, чи може бути зафіксована згода на заміну боржника у протоколі загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

Господарський спір про стягнення грошових коштів виник з приводу невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позики.

Позивач набув право вимоги згідно з договором про відступлення права вимоги. Поряд з цим до відступлення права вимоги на позачергових загальних зборах учасників первісного кредитора – товариства з обмеженою відповідальністю прийнято рішення надати відповідно до статті 520 ЦК згоду на заміну боржника (переведення боргу) за договором позики іншим товариством.

Згодом було укладено договір про заміну боржника, за яким первісний боржник передав, а новий боржник прийняв на себе усі права та обов'язки первісного боржника за договором позики.

Позивач звернувся з позовом про стягнення грошових коштів з первісного боржника.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Господарський суд дійшов висновку, що передбачена статтею 520 ЦК згода кредитора не є правочином у розумінні статті 202 ЦК і може бути надана шляхом прийняття рішення загальними зборами учасників господарського товариства.

Апеляційний господарський суд скасував рішення суду першої інстанції, позов задовольнив та зазначив, що договір про заміну боржника є недійсним в силу закону, тобто нікчемним, оскільки кредитором не було надано згоди на заміну боржника, а рішення загальних зборів цього товариства не може вважатися такою згодою, виходячи зі змісту статей 202, 520 ЦК.

ВГСУ погодився з таким вирішенням спору та вказав, що рішення загальних зборів товариства (кредитора), яким надано згоду на заміну боржника за договором позики, не є правочином і тому не є згодою кредитора у розумінні статті 520 ЦК, що свідчить про нікчемність договору про переведення боргу

Верховний Суд України скасував рішення судів та передав справу на новий розгляд.

ВСУ роз’яснив, що норма статті 520 ЦК має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов’язання внаслідок заміни особи боржника.

Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов’язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

Для заміни боржника у зобов’язанні необхідна воля кредитора щодо відсутності заперечень проти покладення обов’язку первісного боржника на іншу особу.

Суд звернув увагу, що чинним законодавством встановлено лише форму правочину щодо заміни боржника у зобов’язанні – цей правочин вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання (статті 513, 521 ЦК). Водночас форми надання згоди кредитором щодо заміни боржника у зобов’язанні законом не передбачено.

Враховуючи вказані приписи ЦК, ВСУ дійшов висновку, що для заміни боржника у зобов’язанні істотне значення має не форма виразу волі кредитора, а наявність відповідної волі.

Відповідно до норми статті 520 ЦК вимагається наявність волі (згоди) кредитора на заміну боржника у зобов’язанні, а згідно з частиною 1 статті 98 ЦК волю господарського товариства можуть формувати загальні збори учасників цього товариства.

ВСУ зазначив, що протокол загальних зборів учасників первісного кредитора, у якому зафіксовано рішення загальних зборів учасників про згоду на заміну боржника за договором позики, є достатнім та належним доказом волі (згоди) кредитора на заміну боржника у зобов’язанні, що відповідає приписам статті 520 ЦК. А апеляційний суд та ВГСУ помилково кваліфікували згоду кредитора виключно як односторонній правочин (постанова від 26.04.2017 у справі № 3-300гс17).