Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів

У жовтні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що 05 березня 2015 року між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Холдінг» (далі - ТОВ «Євролізинг Холдінг») був укладений договір № 000039 фінансового лізингу.

За умовами договору ОСОБА_6 зобов'язалася придбати предмет лізингу, а саме: транспортний засіб марки Toyota Camry, в порядку та на умовах договору та інших погоджень між сторонами, а ТОВ «Євролізинг Холдінг» зобов'язався передати придбаний транспортний засіб ОСОБА_6

На виконання умов договору ОСОБА_6 перерахувала відповідачу 10 % вартості предмета лізингу комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи у розмірі 59 900 грн та послуги банку - 539 грн 10 коп.

Позивачем зазначено, що після укладення договору відповідач відмовився передати їй предмет лізингу з тих підстав, що договором передбачено передачу предмета договору в користування лізингоодержувача протягом строку, який становить не більше 90 робочих днів з моменту сплати авансового платежу, комісії за організацію і оформлення договору та комісії за передачу предмета лізингу, а сплачена сума в розмірі 59 900 грн є комісією за організацію та оформлення договору.

При цьому позивач зазначала, що їй не було роз'яснено призначення платежу, який виявився адміністративним платежем, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору.

ОСОБА_6 вважала, що даний платіж у розмірі 59 900 грн є частковою оплатою вартості транспортного засобу. У договорі ця умова була передбачена, але у позивача не було можливості детально ознайомитись з умовами договору до його підписання, так як представником відповідача не було надано достовірної інформації та завірено, що всі істотні умови договору вона пояснила.

Таким чином, під час попередніх переговорів ТОВ «Євролізинг Холдінг» введено ОСОБА_6 в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Отже, після підписання і вивчення змісту договору ОСОБА_6 стало зрозуміло, що сплачені нею кошти не будуть повернуті і немає можливості розірвати договір, так як умови договору не передбачають можливості його розірвання з ініціативи лізингоодержувача без втрати коштів.

ОСОБА_6 просила суд визнати недійсним договір № 000039 фінансового лізингу від 05 березня 2015 року, укладений між нею та ТОВ «Євролізинг Холдінг», стягнути на її користь з ТОВ «Євролізинг Холдінг» 10 % вартості предмета лізингу комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи сплачені у розмірі 59 900 грн, а також комісію за прийом платежів в сумі 539 грн 10 коп.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2016 року позов задоволено.  

Договір № 000039 фінансового лізингу від 05 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_6 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» визнано недійсним.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_6 10 % вартості предмету лізингу комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи сплачені нею на рахунок ТОВ «Євролізинг Україна» в сумі 59 900 грн, а також комісію за прийом платежів в сумі 539 грн 10 коп.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 1 091 грн 10 коп.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 14 червня 2016 року рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області  від 21 березня 2016 року  залишено без змін

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями суду ТОВ «Євролізинг Холдінг» вернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Холдінг» відхилено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2016 року залишено без змін.

При цьому суд виходив з того, що Згідно із ч. 2 ст. 324 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що договір фінансового лізингу від 05 березня 2015 року № 000039 має ознаки несправедливості, оскільки порушує принцип добросовісності та встановлює істотні обмеження прав лізингоодержувача щодо розірвання договору. Крім того, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, оскільки встановлює односторонню відповідальність за порушення умов договору лише споживача, усуває відповідальність лізингодавця, не надає право споживачу вимагати дострокового розірвання договору із одержанням відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням договору ним договору, передбачає покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору і надає відповідачу право не повертати суму комісії за організацію договору у випадку дострокового розірвання договору споживачем.

Зважаючи на те, що договір фінансового лізингу від 05 березня 2015 року № 000039 визнаний судом недійсним, до позивача як лізінгоодержувача не можуть бути застосовані будь-які фінансові чи штрафні санкції, а тому підлягає поверненню сума, сплачена позивачем на рахунок ТОВ «Євролізинг Холдінг», а саме 10 % вартості предмета лізингу, комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи в сумі 59 900 грн, а також комісія за прийом платежів у сумі 539 грн 10 коп.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 05 березня 2015 року ОСОБА_6 та ТОВ «Євролізинг Холдінг» уклали договір № 000039 фінансового лізингу, за умовами якого ОСОБА_6 зобов'язалася придбати предмет лізингу, а саме транспортний засіб марки Toyota Camry, в порядку та на умовах, визначених договором та інших погоджень між сторонами, а ТОВ «Євролізинг Холдінг» зобов'язався передати придбаний транспортний засіб ОСОБА_6

На виконання умов договору ОСОБА_6 перерахувала відповідачу 10 % вартості предмета лізингу - комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи у розмірі 59 900 грн - та послуги банку в сумі 539 грн 10 коп., що підтверджується квитанціями від 05 березня 2015 року.

Відповідно до п. 3.2 договору вартість предмета лізингу на момент укладення даного договору та розмір авансового платежу вказується в додатку № 1 до вказаного договору, який є його невід'ємною частиною. Згідно з додатком № 1 до договору вартість предмета лізингу становить 599 000 грн.

Але за вказаними у договорі умовами ТОВ «Євролізинг Холдінг» не забезпечив передачу транспортного засобу ОСОБА_6, пояснивши це тим, що договором передбачено передачу предмета договору в користування лізингоодержувача протягом строку, який становить не більше 90 робочих днів з моменту сплати авансового платежу, комісії за організацію та оформлення договору та комісії за передачу предмета лізингу, а сплачена позивачем сума в розмірі 59 900 грн є комісією за організацію та оформлення договору.

Доводи касаційної скарги щодо надання позивачу повної та достовірної інформації стосовно умов договору, а також про те, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на припущеннях, не знайшли свого підтвердження.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст. 18 цього Закону, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Так, зі змісту спірного договору фінансового лізингу вбачається, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15, від 08 червня 2016 року № 6-330цс16, яка у силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Касаційна скарга не містять доводів на спростування вказаних висновків судів попередніх інстанцій, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судами не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.