ВСУ роз’яснив, як оскаржувати постанову та акт держвиконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу

ВСУ роз’яснив, як оскаржувати постанову та акт держвиконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу

Верховний Суд України переглядав судові рішення у справі за скаргою особи про визнання неправомірними дій державного виконавця, скасування акту та постанови про передачу стягувачу частини квартири.

Відповідно до обставин справи електронні торги з реалізації арештованого майна боржника були визнані такими, що не відбулися, у зв'язку з відсутністю цінової пропозиції. Стягувач виявив бажання скористатися правом залишити за собою нереалізоване на електронних торгах майно боржника – 1/2 частину квартири.

Постановою державного виконавця передано стягувачу нереалізоване майно боржника за початковою ціною, про передачу майна державним виконавцем складено акт.

Боржник звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця та зазначала, що постанова про передачу стягувачу 1/2 частини квартири винесена з порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки підстави для передачі такого майна відпали внаслідок утрати чинності звітом про оцінку майна.

Суд першої інстанції у задоволенні скарги відмовив. Апеляційний суд скасував таке рішення та скаргу задовольнив. ВССУ погодився з рішенням апеляційного суду.

Верховний Суд України скасував ухвали, постановлені судами у справі, та залишив скаргу особи без розгляду (постанова від 14.06.2017 у справі № 6-1804цс16).

Суд зазначив, що частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України).

ВСУ звернув увагу на те, що оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на стягувача, то ефективним способом захисту прав боржника могло б стати пред’явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів.

Суд вказав, що оскільки предметом оскарження у справі були дії державного виконавця, пов’язані з реалізацією арештованого майна, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов’язків інших осіб, то до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред’явлення цими особами позову, у зв’язку з чим у цій частині скаргу на дії державного виконавця суд мав залишити без розгляду і роз’яснити заявниці можливість вирішення спору в позовному провадженні.

Залишаючи скаргу особи без розгляду, ВСУ повідомив скаржнику, що подання скарги на рішення та дії державного виконавця не забезпечує їй відновлення порушених прав на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення, а тому їй слід звернутися до суду за захистом своїх прав із відповідним позовом у порядку позовного провадження.

Слід зазначити, що спірні правовідносини виникли під час дії Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV, на норми якого посилається ВСУ у прийнятій постанові. Чинним Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII також передбачено право стягувача залишити за собою нереалізоване на третіх електронних торгах майно боржника, а постанова та акт державного виконавця є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.