ВСУ ВИЗНАЧИВ, ЯК ОБЧИСЛЮВАТИ ПОЗОВНУ ДАВНІСТЬ У ВИПАДКУ ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ВИМОГИ ПРО ДОСТРОКОВЕ ПОВЕРНЕННЯ КРЕДИТУ

Товариство (набувач кредитного портфеля) звернулось до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до обставин справи у зв’язку з неналежним виконанням особою кредитних зобов’язань суд стягнув з неї заборгованість за кредитним договором. В рахунок забезпечення належного виконання кредитних зобов’язань укладено договір іпотеки (майнової поруки). Оскільки особа рішення суду не виконала позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив з огляду на пропуск строку позовної давності. Суд зазначив, що перебіг строку позовної давності розпочався в грудні 2009 року, коли боржник востаннє вніс черговий платіж на погашення кредиту.

Суд апеляційної інстанції позов задовольнив. Суд дійшов висновку, що строк позовної давності слід обчислювати з дати набрання законної сили рішенням суду про стягнення заборгованості. Так, рішення суду набрали чинності у квітні 2013 року, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки подано до суду у листопаді 2015 року, тобто в межах строку позовної давності.

З такою позицією погодився ВССУ.

Верховний Суд України скасував рішення судів та передав справу на новий розгляд.

ВСУ зазначив, що початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

За обставинами справи вимога банку про дострокове повернення кредиту направлена відповідачам у жовтні 2010 року. У вимозі банк вимагав достроково, через 30 днів з моменту одержання повідомлення, виконати всі боргові зобов’язання в повному обсязі.
ВСУ зауважив, що пред’явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов’язання.

А право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв’язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі

ВСУ дійшов висновку, що позивач міг пред’явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі).

З постановою ВСУ від 05.07.2017 та правовим висновком у справі № 6-3116цс16 можна ознайомитись за посиланням.