Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До суду звернулась районна адміністрація міської ради з позовом до осіб про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Позивач вказував, що особа зі своєю сім'єю зареєстрована в квартирі, але не проживає більше шести місяців, будинок належить до комунальної власності та перебуває в оперативному управлінні районної адміністрації міської ради. Також у квартирі зареєстровані син, невістка та 4 малолітніх онуки особи. Позивач посилався на те, що відповідачі тривалий час не сплачують комунальні послуги, непроживання відповідачів у спірній квартирі призвело до її руйнування, що, в свою чергу, негативно впливає на стан сусідньої квартири.
Суд першої інстанції, дослідивши обставини справи, не знайшов підстав для задоволення позову.
Так, суд встановив, що спірна квартира знаходиться в непридатному для проживання стані, а саме: є отвір у стіні, дах провалений, двері забиті дошками. Рішенням виконкому районної ради народних депутатів 1989 року задоволено прохання матері особи про те, щоб вважати квартиру такою, що не відповідає санітарним вимогам, ремонт у будинку ЖЕКом не проводився з 1993 року.
Суд зазначив, що згідно з вимогами статей 71, 72 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Відповідно до статей 2, 18 Закону України «Про охорону дитинства» законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері. Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі з поважних причин не проживають у спірній квартирі, оскільки проживання у ній ставить під загрозу проживання не тільки неповнолітніх дітей а й всієї родини відповідачів.
Апеляційний суд зазначив, що спірна квартира і будинок, в якій вона розташована, потребує капітального ремонту, чим спростовуються доводи позивача щодо того, що невиконання зобов'язання відповідачів забезпечувати схоронність жилих приміщень, бережно ставитись до санітарно-технічного та іншого обладнання, до об'єктів благоустрою, додержувати правила утримання жилого будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, проводити поточний ремонт жилих приміщень, як то передбачено ст. 177 ЖК України, тягне визнання їх втратившими право користування спірною квартирою.
Крім того, зазначеними обставинами спростовуються і доводи апелянта – особи, яка проживає у сусідній квартирі, про те, що бездіяльністю відповідача та членів її сім'ї завдається шкоди сусідній квартирі того ж будинку та яка також руйнується і приходить до неналежного стану, оскільки весь будинок потребує капітального ремонту, який відповідач та члени її сім'ї не в змозі здійснити самостійно і не зобов'язані цього робити.
ВССУ погодився з висновками судів попередніх інстанцій та вказав, що суди встановивши, що відповідачі та малолітні діти з поважних причин не проживають у квартирі, оскільки проживання у ній ставить під загрозу їх життя (з 1989 року квартира не відповідає санітарним нормам), дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог районної адміністрації міської ради про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням (ухвала ВССУ від 13.09.2017 у справі № 521/4123/16-ц)
_03_03.png)
