Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Узагальнення судової практики розгляду
справ про адміністративні правопорушення за ст. 204-1 КУпАП
Бориспільським міськрайонним судом Київської області за період 2015 - 2016 роки та перше півріччя 2017 року.
На виконання листа № 07-15/2017-вих від 06 вересня 2017 року, за дорученням секретаря судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області, Бориспільським міськрайонним судом Київської області проведено узагальнення судової практики щодо незаконного перетинання або спроби незаконного перетинання державного кордону України (ст. 204-1 КУпАП) за 2015-2016 роки та перше півріччя 2017 року.
Метою вказаного узагальнення є дослідження щодо застосування судом чинного законодавства та міжнародно-правових договорів, ратифікованих Верховною Радою України при розгляді судових справ про адміністративні правопорушення за ст. 204-1 КУпАП, виявлення при цьому проблемних питань у судовій практиці та з’ясування можливих шляхів для їх вирішення.
Захист державного кордону України є невід’ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Охорона державного кордону України є невід'ємною складовою загальнодержавної системи захисту державного кордону і полягає у здійсненні Державною прикордонною службою України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, а також Збройними Силами України у повітряному та підводному просторі відповідно до наданих їм
повноважень заходів з метою забезпечення недоторканності державного кордону України.
Державний кордон України - це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, визначає межі державної території України, просторові рубежі дії державного суверенітету України. Охороною Державного кордону України займається Державна прикордонна служба України. Державний кордон є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину, яка характеризує місце його вчинення.
Пункти пропуску через державний кордон України — це територія або частина території прикордонної залізничної, автомобільної станції, морського, річкового порту, аеропорту (аеродрому) з комплексом будівель, споруд та інженерно-технічних засобів, де здійснюються визначені законодавством види контролю з метою пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна. У пункті пропуску визначаються місця для безпосереднього перетинання державного кордону, а також зони прикордонного, митного та інших видів контролю.
У відповідності до ст. 6 Закон України "Про прикордонний контроль" перетинання особами державного кордону здійснюється лише за умови проходження прикордонного контролю. Початком здійснення прикордонного контролю особи є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби. Паспортним документом згідно вказаного закону виданий уповноваженим державним органом України чи інших держав або статутними організаціями ООН документ, що підтверджує громадянство, посвідчує особу пред’явника, дає право на в’їзд або виїзд з держави і визнаний Україною.
Згідно ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення – перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади, тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.
Зрозуміло, що незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України здійснюється різними способами, а саме:
Кожен із перелічених способів незаконного перетину державного кордону України тягне за собою як кримінальну, так і адміністративну, відповідальність.
Об’єктивною стороною досліджуваного нами правопорушення, є перетин або спроба перетинання державного кордону України будь яким способом поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
Статистичні дані
В провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області за період 2015-2016 років та перше півріччя 2017 року перебувало 123 справи про адміністративне правопорушення за досліджуваною нами категорією справ, з яких розглянуто і притягнуто до адміністративної відповідальності осіб - по 73 справам. Протягом вказаного періоду 38 справ було повернуто для належного оформлення. Переважними підставами повернення адміністративного матеріалу на доопрацювання є неналежне викладення посадовою особою, під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, об’єктивної сторони правопорушення, у відповідності до змісту диспозиції статті 204-1 КУпАП, що передбачає відповідальність за його вчинення.
З різних підстав закрито провадження у справах щодо 12 осіб, з них за закінченням строків розгляду - 7 справ, відсутності складу адміністративного правопорушення – 4 справи та одна справа закрита на підставі п. 8 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв’язку з наявністю повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбачено ч. 4 ст. 358 КК України.
До закриття справ призводить, зокрема, недотримання при складенні протоколу про адміністративне правопорушення уповноваженими посадовими особами прикордонної служби вимог ст. 38 КУпАП, щодо строків накладення адміністративного стягнення та несвоєчасне надсилання матеріалів до суду, в тому числі після доопрацювання, складання протоколу без дотримання норм закону.
Також необхідно зазначити, що за період 2015-2016 років та першого півріччя 2017 року, справ про адміністративні правопорушення за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП до Бориспільського міськрайонного суду Київської області не надходило.
При цьому за результатами аналізу справ про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, розглянутих Бориспільським міськрайонним судом Київської області, встановлено, що норми міжнародно-правових договорів, ратифікованих Верховною Радою України, не застосовувалися суддями як джерело права.
В той же час, судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області під час розгляду даної категорії справ застосовували норми Європейської Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" та практику Європейського Суду з прав людини.
Проблемні питання.
Одним із проблемних питань вказаної категорії справ є неналежне оформлення працівниками прикордонної служби протоколів про адміністративні правопорушення в частині викладення їх суті, яка повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, за якою складено протокол. Вказані неточності могли призвести до притягнення однієї особи одночасно до кримінальної та адміністративної відповідальності.
Так, із вище зазначених підстав, суддею Бориспільського міськрайонного суду Київської області було закрито справу на підставі п. 8 ч. 1 ст. 247 КУпАП, оскільки в протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що громадянин України пред’явив на паспортний контроль закордонний паспорт, що містить ознаки підробки. Крім того, в матеріалах справи був наявний витяг з кримінального провадження, з якого вбачалось, що органом досудового розслідування порушено кримінальне провадження щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.
Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Вищевказана стаття Конституції України, закріплює загальновизнаний принцип права "двічі за одне і те саме правопорушення не карають".
В ст. 4 Протоколу № 7 до Європейської конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" передбачено, що жодна людина не може бути вдруге притягнута до відповідальності або покарана у кримінальному порядку судом однієї і тієї самої держави за злочин, за який вона вже була остаточно виправдана або засуджена відповідно до закону і кримінально процесуального права цієї держави, а також у частині 3 статті 2 КК України закріплено цей принцип відносно кримінальної відповідальності.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 9 КУпАП адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Відтак, особу можна притягнути до адміністративної відповідальності лише у тому випадку, коли відсутній склад кримінального правопорушення.
Тому для уникнення в подальшому направлення протоколів про адміністративне правопорушення із вказаними недоліками, слід здійснити подальше дослідження правопорушення, передбаченого ст. 204-1 КУпАП (незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України), з чітким окресленням та викладенням об’єктивної сторони вказаного правопорушення. Вивчити співвідношення цього адміністративного правопорушення зі злочином, передбаченим ч. 4 ст. 358 КК України.
Ще одним проблемним питанням, яке виникає при застосуванні норм законодавства в судовій практиці розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 204-1 КУпАП, є наявність в громадян України громадянства іншої держави, тобто подвійного громадянства.
Як вбачається із досліджених, в ході здійснення даного узагальнення, справ про адміністративні правопорушення, прикордонники почали складати протоколи про адміністративне правопорушення за статтею 204-1 КУпАП відносно громадян України, які при перетині державного кордону України пред’являють закордонний паспорт громадянина іншої держави, виданий на їх ім'я.
Так, ст. 4 Конституції України проголошено, що в Україні існує єдине громадянство. Поняття єдиного громадянства визначається у ч. 1 ст. 2 Закону України від 18.01.2001 року №2235-ІІІ "Про громадянство України", як один із принципів законодавства України про громадянство. Єдине громадянство держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Таким чином, в'їзд на територію України та виїзд з неї громадянами України за пред’явленням паспортів, виданих на ім'я громадян іноземної держави, суперечить вимогам ст. 3 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", а тому за наявності підстав тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ст. 204-1 КУпАП.
З даного приводу слід зазначити, що об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП полягає у перетинанні або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ "Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України" документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в’їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в’їзд в Україну).
Статтею 3 даного Закону закріплено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України, затверджені постановою КМУ від 27 січня 1995 року № 57 (із змінами, внесеними постановою КМУ від 19 жовтня 2016 року "Про внесення зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України"). Відповідно до п. 2 Правил перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше не передбачено законом, за одним із таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, в тому числі паспорт громадянина України.
Тому, виходячи із принципу єдиного громадянства, виїзд і в'їзд на територію України громадянами України за пред’явленням паспортів, виданих на ім'я громадян іноземної держави, суперечить ст. 3 Закону України "Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України".
Отже, у такому випадку, громадяни України, які мають подвійне громадянство, можливо притягнути до адміністративної відповідальності, лише за спробу перетину державного кордону України без відповідних документів, передбачених пунктом 2 вищезазначених Правил перетинання державного кордону громадянами України.
Так, із справ про адміністративне правопорушення, передбачених ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, які перебували на розгляді в Бориспільському міськрайонному суді Київської області вбачається, що майже в 90 відсотків випадків, посадові особи Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України, у разі наявності в особи подвійного громадянства, складають протокол за спробу перетинання державного кордону України, за кваліфікуючою ознакою: на підставі документу, що містить недостовірні відомості про особу.
Слід зазначити, що відповідно до коментованої статті 204-1 КУпАП документи, що містять недостовірні відомості про особу — це документи, що містять відомості (дані) про особу, що повністю або частково не відповідають реальній дійсності. При цьому ці дані внесені у справжній офіційний документ, який при цьому зберігає належну форму та реквізити.
З даного визначення слідує, що у разі встановлення за результатами перевірки недостовірності відомостей, зазначених у документі, наданому на паспортний контроль, посадовим особам органів прикордонної служби необхідно обов’язково вказувати, які ж саме відомості про особу, що містяться у ньому, не відповідають дійсності. Таким чином, лише факт наявності в громадянина України закордонного паспорта громадянина іншої держави, виданого на його ім'я, не може свідчити про те, що в ньому містяться недостовірні відомості про особу.
Разом з тим, у змісті протоколів, складених відносно громадян України, які мають подвійне громадянство, за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, посадовими особами взагалі не зазначається, які ж саме недостовірні відомості про особу були виявленні, в наданому на паспортний контроль, паспорті громадянина іншої держави, та в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження даного факту. Тобто посадові особи Державної прикордонної служби України безпідставно піддають сумніву справжність паспортів, що надані на паспортний контроль громадянами України.
Це в свою чергу свідчить про те, що посадовими особами Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України при складанні протоколів за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП не дотримуються вимоги, передбачені ст. 256 КУпАП, оскільки не в повній мірі викладається суть адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, так як зазначені у протоколі обставини правопорушення не відповідають всім ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП, за якою складено протокол.
Так, слід зазначити, що обов'язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення, який в порядку ст. 251 КУпАП є одним з доказів в справі про адміністративне правопорушення, та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей, покладається на особу, яка має право складати відповідний протокол, та не може бути перекладено на суд.
Таким чином, суд не може самостійно вказувати на кваліфікуючі ознаки правопорушення, які не зазначались у протоколі про адміністративне правопорушення, або їх виключати, оскільки в такому випадку вийде за межі суті правопорушення, викладеного в протоколі про адміністративне правопорушення.
У зв’язку з чим, суддями Бориспільського міськрайонного суду Київської області матеріали справ про адміністративні правопорушення, що надійшли до суду з протоколами у змісті, яких зазначено, що особа здійснила спробу перетинання державного кордону України, на підставі документу, що містить недостовірні відомості про особу, повертаються на доопрацювання до Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України з метою усунення вищезазначених недоліків.
З огляду на вищевикладене, слід дійти висновку, що підставою для притягнення громадянина України до адміністративної відповідальності, який має подвійне громадянство, за ст. 204-1 КУпАП, є не наявність у нього паспорта громадянина іншої держави, який на думку, органів прикордонної служби містить недостовірні відомості, а перетинання або спроба перетинання державного кордону України без відповідних документів, так як дані громадяни у правових відносинах з Україною визнаються лише громадянами України, а тому перетинати державний кордон України можуть лише на підставі документів, які закріплені в ч. 1 ст. 2 ЗУ "Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України".
Саме така позиція міститься і в листі заступника Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Кравченка С. вих. 8-526/0/4-17 від 20.03.2017.
Крім того, в ході проведення даного узагальнення було виявлено, що посадовими особами Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України при складанні протоколів про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП допускаються ще деякі недоліки при викладені суті даного порушення.
Так, ст. 204-1 КУпАП є бланкетною, тобто такою, що не називаючи конкретних ознак правопорушення або називаючи лише їх частину, відсилає для встановлення змісту ознак правопорушення до інших нормативних актів, які не є законами про адміністративну відповідальність, а тому у протоколі про адміністративне правопорушення має бути зазначена відповідна стаття певного нормативного акту (частина, пункт) та має бути викладено їх зміст.
Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 204-1 КУпАП має містити посилання на відповідний нормативний акт, закон України із зазначенням конкретної статті, яка вважається порушеною.
В той же час в ході здійснення дослідження справ даної категорії, нами було виявлено протоколи, в яких не зазначено, вимоги якого нормативно-правового акту (стаття, частина, пункт) були порушені громадянами, що є невід'ємною частиною об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 204-1 КУпАП.
Проведеним узагальненням судової практики розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 204-1 КУпАП, встановлено, що судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області правильно застосовують норми законодавства при розгляді даної категорії справ, хоч практика і непозбавлена певних недоліків, зумовлених об’єктивними чинниками, зокрема внаслідок складання посадовими особами Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України протоколів про адміністративне правопорушення з порушенням вимог, закріплених в статті 256 КУпАП.
З метою уникнення в подальшому наведених вище недоліків посадовим особам Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України під час складання протоколів про адміністративні правопорушення, передбачених ст. 204-1 КУпАП, необхідно чітко та неухильно дотримуватися положень процесуального законодавства щодо складання протоколів, не допускаючи порушень матеріального, а саме викладати суть адміністративного правопорушення у точній відповідності ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті 204-1 КУпАП
_03_03.png)
