Апеляційним судом Київської області залишено без змін рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

У липні 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що 13.05.2008 ОСОБА_2 уклала з ВАТ «Сведбанк» кредитний договір №2619/0508/71-026 .

В забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором був укладений Іпотечний договір №2619/0508/71-026-Z-1 від 13.05.2008, за умовами якого Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання зобовязань за Договором кредиту № 2619/0508/71-026 від 13.05.2008 року нерухоме майно: квартиру під номером 1(один), що знаходиться в Київській області, м. Бориспіль, по вул. Київський шлях, буд.2/3 (два дріб три).

Позивач також зазначає, що 28.11.2012 ВАТ «Сведбанк» відступило йому відповідно до Договору факторингу №15 свої права вимоги за зобовязаннями відповідача по Кредитному договору, а також стверджує, що обтяження згідно Іпотечного договору відступлено позивачу та зареєстрованому у Державному реєстрі іпотек.

14 червня 2016 року позивачу при звернені до нотаріуса стало відомо, що на спірне нерухоме майно, що є предметом іпотеки, накладено арешт на підставі постанови ВП №12367939 від 10.12.2009 Відділом державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області (після реорганізації - Бориспільський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області).

Станом на 31.05.2016 боржник має заборгованість в розмірі   2028 162,17 грн. та що, рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23.11.2012 було стягнуто дану заборгованість, однак рішення не виконується, тому, керуючись положеннями Закону України «Про іпотеку» позивач вимушений скористатися правом задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, однак реалізації даного права заважає арешт, який був накладений на підставі постанови ВП №12367939 від 10.12.2009 ВДВС Бориспільського МУЮ Київської області.

В заяві про уточнення позовних вимог, позивач також зазначив, що даний арешт був накладений в рамках виконавчого провадження ВП №12367939, за яким стягувачем є ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Вектор Плюс». Так як дане провадження було завершене у звязку з направленням виконавчого документа стягувачеві, такий арешт не може бути знятий Бориспільським міськрайонним відділом державної виконавчої служби, в звязку з чим відповідно до вимог ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» арешт з майна чи коштів, накладений в рамках виконавчого провадження, може бути знятий за рішенням суду.

На підставі викладеного позивач просив суд першої інстанції звільнити з-під арешту нерухоме майно, а саме: квартиру під номером 1(один), що знаходиться в Київській області, м. Бориспіль, по вул. Київський шлях, буд.2/3, яка перебуває під арештом на підставі постанови ВП №12367939 від 10.12.2009 року ВДВС Бориспільського МУЮ Київської області, та стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь судовий збір в сумі 1378 гривень.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

     Не погоджуючись з таким рішенням суду, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував усі докази у справі та не надав їм належної правової оцінки, що призвело до необґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Також зазначає, що оскільки відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобовязання за кредитним договором, то позивач має право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, а існування даного арешту, що накладений на предмет іпотеки, унеможливлює реалізацію кредитором свого права як іпотекодержателя звернення стягнення на нього.

На підставі викладеного в апеляційній скарзі скаржник просив апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши доповідь головуючого судді у справі, пояснення сторін по справі, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 13 травня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір №2619/0508/1-026, відповідно до якого банк зобовязався надати позивальнику грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 109400,00 доларів США з 13 травня 2008 року по 13 травня 2037 року включно зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,9% річних, з цільовим призначенням для здійснення позичальником розрахунків по Договору купівлі-продажу між позичальником та ОСОБА_3 з метою придбання квартири №1 в будинку №2/3, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях (а.с.5-8).

Крім того, 13 травня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 був укладений та нотаріально посвідчений іпотечний договір №2619/0508/1-026-Z-1, відповідно до умов якого цим договором забезпечується належне виконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з Кредитного договору №2619/0508/1-026, укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а також усіх додаткових угод, що будуть укладені до нього, і предметом іпотеки за цим договором є квартира №1(один), яка знаходиться у Київській області, місто Бориспіль, по вул. Київський шлях, будинок 2/3 (а.с.9-10).

Як вбачається з долучених до матеріалів справи Договору факторингу №15 від 28 листопада 2012 року, укладеного між ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником ВАТ «Сведбанк» та позивачем ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (а.с.11-17), Договору про відступлення прав за іпотечним договором від 28 листопада 2012 року, (а.с.18-20), Витягу з реєстру заборгованостей боржників 1-Б від 28 листопада 2012 року (а.с.23), витягу з Додатку №1 до Договору про відступлення прав за іпотечним договором від 28.11.2012 року (а.с.24), а також Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо субєкта №61396258 від 14.06.2016 року (а.с.21-23) право вимоги за вищевказаними Кредитним договором №2619/0508/1-026 та Іпотечним договором №2619/0508/1-026-Z-1 від 13 травня 2008 року перейшло до позивача.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна №61396258 від 14.06.2016 року також вбачається, що на спірне майно було накладено арешт на підставі постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції ВП №12367939 від 10.12.2009 року (а.с. 21-23).

З долучених до матеріалів справи копії постанов державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції, виконавче провадження ВП №12367939 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса №726, виданого 06.04.2009 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ВАТ «Сведбанк» боргу 115600,75 доларів США та 48977,78 грн. вбачається, що 20.03.2014 року у вказаному виконавчому провадження було винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження на підставі ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області про заміну сторони у виконавчому провадженні, а саме ПАТ «Сведбанк» замінено правонаступником ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а згідно з постановою від 30.12.2015 року на підставі заяви стягувача від 27.11.2015 року виконавчий документ виконавчий напис №726, виданий 06.04.2009 року повернуто стягувачу (а.с.39,125).

Таким чином, на підставі наданих позивачем документів встановлено, що ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» була стороною у виконавчому провадженні з примусового стягнення з відповідача суми заборгованості, як визнано сторонами, за вищевказаним Кредитним договором №2619/0508/1-026 від 13 травня 2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2, новим кредитором у якому є позивач.

Також встановлено, що у відповідача відсутнє інше житло, зареєстроване за нею на праві власності, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна №73264213 від 17.11.2016 року (а.с.102-105), а також предмет іпотеки позивач використовує як місце свого постійного проживання та постійного проживання членів її родини, в тому числі неповнолітніх, що підтверджується довідкою про склад сімї №2266 від 20.12.2016 року, копіями свідоцтв про народження, даними паспорта позивача та її повнолітньої дочки ОСОБА_4 (а.с.106,107-108, 110-111.    

На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову у звільненні майна з-під арешту, оскільки  позивач не довів суду, що накладений арешт на майно порушує його права.

     Судова колегія погоджується із такими висновками суду виходячи з такого.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Позивач, обґрунтовуючи свій позов, посилався на те, що накладенням арешту порушується його право на досудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме укладення з відповідачем ОСОБА_2 договору задоволення вимог іпотекодержателя та визнання за ним права власності на квартиру.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Тобто позивач в судовому засіданні має довести за захистом якого права він звернувся до суду, а також те, що у нього це право виникло і воно порушується відповідачем.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач був стягувачем у виконавчому провадженні, в якому державним виконавцем був накладений арешт на предмет іпотеки і саме за його (позивача) заявою йому був повернутий виконавчий лист.

Статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені випадки зняття арешту з майна. Зокрема особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Також арешт може бути знятий за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, а також у випадку неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника може бути знятий державним виконавцем.

У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Таким чином, до компетенції суду належить розгляд позовів про зняття арешту з майна боржника лише у випадку, якщо такий позов поданий особою, яка вважає себе власником арештованого майна, а також у інших випадках, якщо виконавче провадження не завершено. (ч.1.5 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження»)

Виходячи із змісту  ст.. 50 Закону України «Про виконавче провадження»   при завершенні виконавчого провадження арешт знімається державним виконавцем.

Позивач не є власником майна, а тому не може пред»являти позов на підставі ч.1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач, обґрунтовуючи позов, посилається на те, що виконавче провадження завершене, однак арешт знятий не був. Оскільки державний виконавець обмежений у праві знімати арешт з майна після завершення виконавчого провадження тому позивач звернувся до суду з цим позовом. Разом із тим, ці обставини давали позивачу право оскаржувати дії державного виконавця, хоча, як вбачається із матеріалів справи,  позивач не звертався до державної виконавчої служби із заявами про зняття арешту майна, йому в цьому не було відмовлено.

Разом із тим, судова колегія встановила, що оскільки позивач, як стягувач, подав заяву про повернення виконавчого листа без виконання, у нього збереглось на підставі ч.5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» право на повторне пред»явлення цього виконавчого документа до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження», тобто протягом року, а саме до 30.12.2016 року.  Тобто, виконавче провадження не було завершене в розумінні ст.49,50 Закону України «Про виконавче провадження».

Однак позивач, повторно виконавчий документ для виконання не подавав і пред»явив позов до закінчення строку для повторної подачі виконавчого листа до виконання, а саме в липні 2016 року при тому, що його право  відповідачем ОСОБА_2 не було порушене. Арешт був накладений на майно ОСОБА_2 в  інтересах позивача ТОВ «Факторінгова компанія «Вектор Плюс» і від його волі залежало наявність чи відсутність виконавчого провадження, а отже наявність чи відсутність арешту майна.

Та обставина, що позивач має намір в позасудовому порядку визнати за собою право власності на предмет іпотеки, не є підставою для задоволення цього позову, оскільки вона не пов»язана з наявністю чи відсутністю арешту майна, а залежить від наявності волі сторін договору іпотеки на позасудове врегулювання спору. Як було встановлено судом першої інстанції, відповідач заперечує  щодо передачі у власність позивача предмета іпотеки в позасудовому порядку, однак ця обставина не має вирішального значення для вирішення позову в цій справі.

Таким чином, судова колегія погоджується із судом першої інстанції в тому, що позивач не довів в судовому засіданні на захист якого порушеного права він звернувся до суду із захистом, внаслідок чого суд першої інстанції не встановив порушень  відповідачем прав позивача, а тому правильно відмовив у задоволенні позову.

Згідно із ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ухвалила апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2017 року в даній справі залишити без змін.