НЕНАЛЕЖНІСТЬ СПЛАТИ БАТЬКОМ АЛІМЕНТІВ САМА ПО СОБІ НЕ МОЖЕ БУТИ ПІДСТАВОЮ ДЛЯ ПОЗБАВЛЕННЯ ЙОГО БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ: ВССУ

Особа звернулась до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, в якому зазначала, що з часу розірвання шлюбу відповідач сина не відвідує, його життям та здоров'ям не цікавиться, участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини не приймає, перешкоджає у виїзді з дитиною на лікування та відпочинок, аліменти не сплачує, що підтверджується довідками ВДВС. Натомість, теперішній чоловік позивача турбується про дитину і син позивача вважає його рідним батьком.

Відповідач заперечував проти позову та вказував, що зобов'язання по сплаті аліментів на утримання сина він виконує, інколи із запізненням, оскільки не має постійної роботи, а заборгованість за аліментами погашено. Можливості спілкуватися із сином він не має через неприязні стосунки із колишньою дружиною, яка не допускає його до дитини, тому рішенням органу опіки та піклування надано дозвіл на участь у вихованні дитини шляхом встановлення зустрічей за графіком.

Суд першої інстанції задовольнив позов. Суд послався на висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно його малолітнього сина.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та у позові відмовив. Суд дійшов висновку, що між сторонами по справі існують неприязні відносини та відповідач був ініціатором звернення до відповідних органів стосовно вирішення питання його участі у вихованні та спілкуванні з сином, проявляв ініціативу та має намір спілкуватись з своєю дитиною, приймає участь в утриманні дитини і піклується про неї, що не свідчить про його ухилення від виховання дитини. Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав зроблено виключно на підставі пояснень матері, відповідача орган опіки та піклування не вислуховував, його особисту думку з приводу даного питання не запитував та не надавав їй оцінки.

ВССУ погодився з рішенням апеляційного суду. ВССУ вказав, що відповідно до п. 2 ч.1 ст.164 СК України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» вказано, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Пунктом 16 вказаної постанови Пленуму роз’яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Колегія суддів ВССУ погодилась із висновками апеляційного суду про те, що неналежність сплати батьком аліментів сама по собі не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав з урахуванням обставин прояву батьком ініціативи та бажання спілкуватися із сином, піклуватися про нього й брати участь у його вихованні. А матеріали справи не містять доказів, на підставі яких можна дійти до безперечного висновку про те, що відповідач злісно ухиляється від участі у вихованні дитини, що давало б підстави для застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав (ухвала від 01.11.2017 у справі № 299/3019/16-ц).