Правова позиція Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, спричиненої розповсюдженням персональних даних та порушенням права на таємницю спілкування

Суди розглядали справу за позовом особи до товариства про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди.

Позивач посилався на те, що він є споживачем послуг товариства та обслуговує належні йому транспортні засоби у сервісному центрі відповідача. Йому зателефонували з компанії відповідача, запропонували надати коментарі щодо роботи сервісного центру та повідомили про те, що розмова буде записана з метою покращення обслуговування клієнтів у подальшому.

Через деякий час після розмови у мережі Інтернет з’явилося відео, на якому в якості аудіофону використана його розмова з представником товариства та зображено належний позивачу автомобіль, хоча згоди на поширення зазначеної інформації позивач не давав.

Позивач зазначав про порушення відповідачем норм Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про захист персональних даних», а також про спричинення йому протиправними діями товариства моральної шкоди та просив суд стягнути з останнього на його користь понад 12 млн. грн. Оцінюючи завдану моральну шкоду, позивач виходив з кількості прослуховувань його телефонної розмови, що була розміщена у вільному доступі в мережі Інтернет.

Суди трьох судових інстанцій відмовили у задоволенні позову. Суди дійшли висновку, що відповідачем не дотримано вимог чинного законодавства щодо таємниці телефонних розмов та розповсюдження персональних даних, в результаті чого розмова з клієнтом щодо якості обслуговування опинилась в мережі Інтернет. Однак, суди виходили з того, що позивач не довів заподіяння йому моральної шкоди, оскільки сам по собі факт розповсюдження персональних даних не може бути підтвердженням завдання моральної шкоди, а Законом України «Про захист персональних даних» не передбачено відшкодування моральної шкоди.

Верховний Суд України не погодився з такими висновками судів, судові рішення в частині вимог про відшкодування моральної шкоди скасував, а справу в цій частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

ВСУ зазначив, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). А положеннями статей 31, 32 Конституції України, статей 270, 306 ЦК України кожному гарантується право на недоторканість особистого життя, право на таємницю телефонних розмов; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

ВСУ вказав, що, зазначаючи, що факт розповсюдження персональних даних не може бути підтвердженням завдання моральної шкоди, суди не звернули уваги на те, що позивач пов’язував моральну шкоду із спричиненими йому неправомірними діями відповідача душевними стражданнями. А також суди не звернули уваги на приписи статті 276 ЦК України щодо обов’язку особи, діями якої порушене особисте немайнове право фізичної особи, вчинити необхідні дії для його поновлення, про що в матеріалах справи докази відсутні.

Згідно з частиною другою статті 276 ЦК України, якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням

Відповідно до правового висновку ВСУ у даній справі, відмовляючи у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності спричинення шкоди, суди фактично поклали на позивача обов’язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права на таємницю телефонного спілкування, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України.

ВСУ вказав, що суди мали б виходити з презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов’язку саме відповідача спростувати таку презумпцію (постанова від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17).