ВСУ роз’яснив, коли письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманоюСуди розглядали спір між особою та банком щодо стягнення коштів за договором банківського вкладу. Особа просила суд стягнути з банку на свою користь кошти за договором ба

Суди розглядали спір між особою та банком щодо стягнення коштів за договором банківського вкладу. Особа просила суд стягнути з банку на свою користь кошти за договором банківського вкладу, відсотки за вкладом та 3 % річних.

Банк звернувся з зустрічним позовом та просив визнати договір банківського вкладу нікчемним, посилаючись на те, що банк не має жодних даних щодо укладення особою договору банківського вкладу та внесення до каси банку грошових коштів на виконання умов договору. Банк зазначав, що документи, якими позивачка підтверджує внесення коштів на вклад, не відповідають нормативно-правовим актам у сфері банківської діяльності та не підтверджують факту дотримання письмової форми правочину між позивачкою та банком.

Відповідно до встановлених судом обставин між особою та банком укладено договір банківського вкладу, за яким особа зобов'язалася внести на вкладний (депозитний рахунок) кошти, а банк зобов’язався повернути депозит з виплатою 6,5 % річних. Відповідно до заяви на внесення готівки особа внесла кошти на рахунок , а відповідно до заяв про видачу готівки особа отримувала відсотки за депозитним вкладом.

Суд першої інстанції у задоволенні позову особи відмовив, а позов банку задовольнив. Суд виходив з того, що заява на внесення готівки не відноситься до прибуткових касових документів та не засвідчує факту прийняття банком від відповідача готівки на вклад. Крім того, долучений до позовної заяви договір на вклад «Депозитний» на ім’я фізичної особи, складений за формою, яка не відповідає типовим формам договорів на вклад, що були затверджені постановою правління банку і були чинними станом на дату, яка зазначена в договорі.

Апеляційний суд та ВССУ дійшли інших висновків та, навпаки, у позові банку відмовили, а позовні вимоги особи задовольнили.

Суди зазначили, що спірний договір відповідає чинному законодавству, яке регулює зазначені правовідносини, оскільки має просту письмову форму й містить усі умови, необхідні для такого договору: розмір вкладу, розмір відсотків за користування вкладом, порядок їх нарахування, строк дії договору. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що заяви про видачу готівки відповідають вимогам пункту 2.9 глави 2 розділу ІV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174.

ВСУ скасував рішення судів апеляційної інстанції та ВССУ, а рішення районного суду залишив в силі.

ВСУ вказав на те, що договір банківського вкладу є реальним, оплатним і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Договір банківського вкладу є нікчемним, якщо не додержано письмової форми.

Суд роз’яснив, що письмова форма вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час – час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

А суди повинні перевіряти доводи і докази сторін стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу та щодо розмірів вкладів, досліджувати документи про укладення договорів, перевіряти проведення розрахунків, суми і наводити відповідні результати у судовому рішенні (постанова ВСУ від 29.11.2017 у справі у справі № 6-109цс17).

Така позиція ґрунтується на правових висновках, викладених в постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14 та від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1286цс16.