Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ назвав основні ознаки фіктивного правочину

ВССУ переглядав рішення судів у цивільній справі за позовом особи про визнання договору дарування недійсним та стягнення збитків.

Позивач зазначав, що рішенням суду стягнуто з особи на його користь грошову компенсацію вартості частини домоволодіння та частини земельної ділянки, загальна вартість яких становить 823 455 грн 50 коп.

Попередньо до вирішення спору по суті ухвалою суду було накладено арешт на квартиру, яка на момент накладення арешту належала на праві приватної власності особі. Проте, позивач отримав рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень у зв'язку з вибуттям обтяженої квартири з власності особи на підставі договору дарування, укладеного між особою та його дітьми.

Позивач посилався на фіктивність такого правочину, оскільки дарувальник уклав його після винесенням судом рішення, а отже на момент укладення договору дарування переслідував єдину мету - уникнення виконання майнового зобов'язання, покладеного на нього на підставі рішення суду.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково та визнав недійсним договір дарування квартири. Апеляційний суд також погодився з наявністю підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

ВССУ, відхиляючи касаційну скаргу, зазначив, що відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

ВССУ роз’яснив, що основними ознаками фіктивного правочину є:

- введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників;
- свідомий намір невиконання зобов'язань договору;
- приховування справжніх намірів учасників правочину.

В свою чергу, укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

ВССУ погодився з судами попередніх інстанцій, що оспорюваний договір укладено між близькими родичами після виникнення майнового зобов'язання дарувальника на підставі рішення суду, а дарувальник фактично продовжує володіти та користуватись спірною квартирою, що свідчить про вчинення такого правочину з метою приховування такого майна від подальшого виконання судового рішення за рахунок останнього (ухвала від 06.12.2017 у справі № 200/5083/14ц).