Апеляційним судом Київської області скасовано рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

01 грудня 2017 року суддею Мурановою-Лесів І.В. оголошено рішення у справі за позовом керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного  та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» до ОСОБА_4, третя особи на стороні відповідача які не заявляють самостійних вимог  щодо предмету спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Зелений гай Плюс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Легран-Есетс-Менеджмент», Товариство з обмеженою відповідальністю «Ермес-Менеджмент», Товариство з обмеженою відповідальність «Шанні», ОСОБА_5, про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та витребування земельної ділянки.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_1 (індексний номер 14173639 від 3 липня 2014 року). Витребувано на користь держави в особі Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку площею 7,9999 га з кадастровим номером НОМЕР_6, яка розташована в адміністративних межах Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області, вартістю 226253 грн. Розподілено судові витрати.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду Особа 4 звернулася до Апеляційного суду Київської області з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову та застосувати строк позовної давності. Вважає, що вказане рішення ухвалено за не доведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими і неправильним застосуванням судом норм матеріального права.

Постановою апеляційного суду Київської області від 03.07.2018 року апеляційну скаргу  ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2017 року скасовано.

Ухвалено по справі нове рішення. У задоволені позову керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного  та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» відмовлено.

Стягнуто з Бориспільської місцевої прокуратури на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 7157,7 грн.

При цьому суд виходив з того, що задовольняючи позов, місцевий суд, прийшов до висновку, що набуття права власності на спірну земельну ділянку третіми особами та в подальшому відповідачем ОСОБА_4, є незаконним та порушує інтереси держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та права ДП «Бориспільський лісгосп» на користування земельними ділянками лісового фонду, що знаходяться в його постійному користуванні, тому порушене прокурором питання про повернення незаконно вибувшої з володіння держави земельної ділянки, беззаперечно становить суспільний інтерес, оскільки сприятиме як відновленню законності так і збереженню земель лісового фонду.

Зі справи ж вбачається та її матеріалами підтверджується таке.

7 квітня 2014 року рішенням Дарницького районного суду міста Києва, що набрала законної сили, задоволено позов та стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 заборгованість в розмірі 322800 грн, інфляційні втрати в розмірі 4215,80 грн, 3 % річних в розмірі 5200,18 грн, судові витрати в розмірі 3322,16 грн, а всього 335 538 грн.

Під час виконання рішення суду, сторони дійшли згоди щодо добровільного врегулювання спору та уклали мирову угоду. За поданням державного виконавця мирова угода була передана на затвердження до суду.

6 червня 2014 року ухвалою Дарницького районного суду міста Києва, що набрала законної сили, між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 визнано мирову угоду, за якою, в рахунок погашення заборгованості в розмірі 332215,98 грн, ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 7,9999 га, кадастровий номер НОМЕР_7, що знаходиться на території Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області, цільове призначення - для ведення садівництва вартістю 332800 грн, яка на час підписання мирової угоди належала ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 03 березня 2014 року.

1 липня 2014 року, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 65864184 від 15 серпня 2016 року, право приватної власності на вказану земельну ділянку було зареєстроване за ОСОБА_4 Підстава виникнення права власності: мирової угоди, затверджена ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 6 червня 2014 року.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію (стаття 1, частина перша статті 2 Конституції України).

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, зокрема у правозастосовній практиці, а отже, і в судочинстві.

У Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що верховенство права - це панування права в суспільстві.

Стаття 124 Конституції ( 254к/96-ВР ) передбачає: "...Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України".

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановленихКонституцією та законом.

Частинами 1, 2 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 330 ЦК України встановлено, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, оскільки ОСОБА_4 є власником спірної земельної ділянки на підставі мирової угоди, затвердженої ухваленим іменем України судовим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 6 червня 2014 року, яке набрало законної сили, є чинним та не було скасовано, на думку колегії суддів, підстави для визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку та її витребування на користь держави в особі Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 відсутні.

За наведеного, рішення міськрайонного суду, на підставі п. 3) і 4) ч. 1 ст. 376 ЦПК України через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, слід скасувати і ухвалити по справі нове рішення про відмову в задоволені позову.

При цьому, колегія суддів прийшла до висновку, що посилання прокурора на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, за встановлених судом обставин, у даному конкретному випадку являються необґрунтованими.

Не зважаючи на твердження позивача, за приведених вище вимог Закону і обставин справи, висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду України від 11 лютого 2015 року в справі № 6-1цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, від 26 жовтня 2016 року в справі № 6-2070цс16, від 20 серпня 2013 року в справі № 3-18гс13 та в інших наведених ним справах, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані, оскільки обставини у цих справах є іншими.

Колегія суддів, крім того, визнає обгрунтованим твердження апелянта про те, що позивачем обставин, за яких спірна земельна ділянка первинно вибула поза волею держави в особі уповноважених органів з її власності, іншим шляхом, не наведено взагалі.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в  рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.