Апеляційним судом Київської області залишено без змін ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області

У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області із скаргою, в якій просив визнати неправомірною та скасувати постанову директора Департаменту державної виконавчої служби Мініст ерства юстиції України Воробйова О.В. від 04 квітня 2018 року про передачу виконавчого провадження № 52592820 з відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 зазначав, що директором Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Воробйовим О.В. при винесенні вищевказаної постанови від 04 квітня 2018 року порушено підвідомчість, визначену п. 4 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, а тому заявник просив скасувати постанову як незаконну.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 травня 2018 року в задоволенні скарги відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_2 подав на неї апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою визнати неправомірною та скасувати постанову директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Воробйова О.В. від 04.04.2018 року про передачу виконавчого провадження №52592820 з відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Київській області до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

У відзиві на апеляційну скаргу Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України просив апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін, як таку, що постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених в ній підстав.

Представник Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в апеляційному суді проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечувала та просила ухвалу суду від 02 травня 2018 року залишити без змін.

Постановою апеляційного суду Київської області від 12.07.2018 р. ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02.05.2018 року  залишено без змін.

При цьому суд виходив з того, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.  Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області перебувало виконавче провадження № 52592820 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2/359/363, виданого 30 червня 2016 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліментів у розмірі 1/3 частини, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання: дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, починаючи з 09 листопада 2015 року і до повноліття дітей.

Заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів на утримання дітей у виконавчому провадженні № 52592820 на час розгляду справи дорівнювала 568 580,62 грн.

Також встановлено, що 04 квітня 2018 року директором Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Воробйовим О.В. ухвалено постанову щодо передачі виконавчого провадження № 52592820 з відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та зобов'язано здійснити дії по передачі даного виконавчого провадження в строк до 05 квітня 2018 року (а.с.10-13). Копію постанови від 04 квітня 2018 року Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 05 квітня 2018 року направлено ОСОБА_2 (а.с.14) та отримано останнім 13 квітня 2018 року.

Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з її необґрунтованості та недоведеності, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.  

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Органами державної виконавчої служби, згідно п. 3 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року за № 512/5 (далі по тексту - Інструкція), є : Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень;  управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;  районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).

Пунктом 4 розділу І Інструкції визначено що до  відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими:  боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, Національне антикорупційне бюро України, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи;  сума зобов'язання становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Абзацами 3, 4 п. 1 розділу V Інструкції визначено, що питання про передачу виконавчого документа іншому органу державної виконавчої служби вирішується начальником органу державної виконавчої служби вищого рівня (про передачу виконавчого документа з відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - директором цього Департаменту), про що виноситься відповідна постанова (крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 6 цього розділу).  Державний виконавець зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дня надходження постанови, зазначеної у абзаці третьому цього пункту, винести постанову про передачу виконавчого документа та направити виконавчий документ до відповідного органу державної виконавчої служби.

Виконавче провадження передається з одного органу державної виконавчої служби до іншого відповідно п. 6 розділу V Інструкції у разі:  якщо місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна знаходиться на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби;  відводу (самовідводу) всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби;  утворення виконавчої групи при кількох органах державної виконавчої служби;  якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті в різних органах державної виконавчої служби;  наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення.

Згідно абзацу 2 п. 7 розділу V Інструкції передача виконавчих проваджень на виконання може здійснюватися до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, інших органів державної виконавчої служби та виконавчих груп, утворених при цих органах, - за рішенням директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо будь-яких виконавчих проваджень, що перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби.

Таким чином, оскільки вищевказаною Інструкцією передбачено право директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України приймати рішення щодо передачі будь-яких виконавчих проваджень, що перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби, до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що директор Департаменту при винесенні оскаржуваної постанови від 04 квітня 2018 року діяв правомірно, в межах своєї компетенції.

Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Оскільки директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Воробйов О.В. при винесенні постанови від 04 квітня 2018 року про передачу виконавчого провадження до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України діяв відповідно до закону та в межах своїх повноважень, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав до задоволення скарги ОСОБА_2 та визнання вищевказаної постанови неправомірною і її скасування.

Доводів, які б спростували законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.