Апеляційним судом Київської області залишено без змін рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

У квітні 2016 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що наказом ректора Київського національного університету внутрішніх справ (далі КНУВС), правонаступником якого є Національна академія внутрішніх справ (далі НАВС), №568 від 31 липня 2009 року відповідач був зарахований курсантом 1 курсу денної форми навчання за спеціальністю «Правознавство».

29 вересня 2009 року ОСОБА_2 уклав з КНУВС договір про підготовку фахівця №09-359, за яким КНУВС зобов’язався забезпечити відповідача теоретичною та практичною підготовкою згідно з навчальними планами та програмами, харчуванням, речовим майном та грошовим утриманням за нормами, затвердженими нормативно-правовими атами України, бібліотеками, читальними залами, навчальною та методичною літературою, комп'ютерною технікою, об'єктами спортивно-оздоровчого, соціально-побутового та культурного призначення, а також після закінчення навчання й отримання відповідної кваліфікації видати ОСОБА_2 документ про освіту встановленого зразка та направити його на роботу відповідно до рішення державної комісії з персонального розподілу випускників.

Після закінчення навчання відповідач зобов’язався прибути до місця призначення в термін, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов'язків і відпрацювати не менше трьох років.

У випадку відмови від проходження служби в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання ОСОБА_3А. зобов’язався відшкодувати фактичні витрати на його підготовку.

Наказом ректора НАВС №602 від 14 червня 2013 року відповідачу була присвоєна кваліфікація юриста за спеціальністю «Правознавство» та був виданий диплом бакалавра. Наказом начальника ВК та ПС УКЗ ГУ МВС України в Київській області №424 о/с від 21 червня 2013 року ОСОБА_2 був призначений на посаду оперуповноваженого сектора карного розшуку ЛВ в аеропорту «Бориспіль».

Водночас, іншим наказом начальника ВК га ПС УКЗ ГУ МВС України в Київській області №823 о/с від 05 листопада 2013 року відповідач був звільнений у запас за його власним бажанням.

Отже, ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ менше трьох років після закінчення ним навчання, тому у відповідача виникло зобов'язання відшкодувати НАВС витрати на грошове забезпечення в розмірі 10400,31 грн., витрати на продовольче забезпечення в розмірі 5842,88 грн., витрати на речове забезпечення в розмірі 2512,09 грн. Загальний розмір витрат, пов’язаних з утриманням відповідача у навчальному закладі, становить 26 943 грн. 39 коп.

Оскільки ОСОБА_2А відмовився добровільно відшкодувати ці витрати, позивач звернувся до суду із позовом про їх стягнення.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь НАВС витрати, пов’язані з утриманням у навчальному закладі в розмірі 26 943 грн. 39 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2017 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення не врахував того, що ОСОБА_2 на момент укладення договору з НАВС був неповнолітнім, що позивач не надав документів, що підтверджують проживання відповідача на території академії та того, що з 16 лютого 2015 року ОСОБА_2 перебуває на службі в Управлінні державної охорони України. Також зазначає, що НАВС є неналежним стягувачем коштів, пов’язаних з утриманням ОСОБА_2 в навчальному закладі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 представник НАВС ОСОБА_4 вказує, що рішення суду є законним та обґрунтованим. Зазначає, що договір між сторонами по справі було укладено з додержанням всіх вимог законодавства, витрати, пов’язані з утриманням відповідача у навчальному закладі підтверджені належними доказами та розраховані у встановленому порядку, при цьому саме НАВС є розпорядником коштів , які виділяються з бюджету на підготовку фахівців МВС та уповноважена провадити претензійно-позовну роботу із відшкодування витрат, пов’язаних з утримання осіб у вказаному навчальному закладі.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Постановою апеляційного суду Київської області від 09.07.2018 р. рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.06.2017 року залишено без змін.

При цьому суд виходив з того, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення,ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.  Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства,визначеному цим Кодексом.  При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права,викладені в постановах Верховного Суду.  Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом ректора КНУВС №568 від 31 липня 2009 року ОСОБА_5 був зарахований курсантом 1 курсу денної форми навчання за спеціальністю «Правознавство» .

29 вересня 2009 року ОСОБА_2 уклав з КНУВС договір про підготовку фахівця №09-359.

Відповідно до ч.6 ст. 18 Закону України «Про міліцію» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин між сторонами), особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільнялись із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, повинні були відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України виграти, пов’язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснювалось в судовому порядку.

Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з п.2.1 договору про підготовку фахівця №09-359 від 29 вересня 2009 року, КНУВС зобов’язався забезпечити відповідача теоретичною та практичною підготовкою згідно з навчальними планами та програмами, харчуванням, речовим майном та грошовим утриманням за нормами, затвердженими нормативно-правовими актами України, бібліотеками, читальними залами, навчальною та методичною літературою, комп'ютерною технікою, об’єктами спортивно-оздоровчого, соціально-побутового та культурного призначення, а також після закінчення навчання й отримання відповідної кваліфікації видати ОСОБА_2 документ про освіту встановленого зразка, направити його на роботу відповідно до рішення державної комісії з персонального розподілу випускників.

Крім того, відповідно до п.2.3.5 та п.3.2 вказаного договору після закінчення навчання ОСОБА_2 зобов'язався прибути до місця призначення в термін, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов’язків і відпрацювати не менше трьох років. У випадку відмови від проходження служби в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання відповідач зобов’язався відшкодувати фактичні витрати на його підготовку.

Також судом встановлено, що наказом ректора НАВС №602 від 14 червня 2013 року ОСОБА_2 була присвоєна кваліфікація юриста за спеціальністю «Правознавство» та був виданий диплом бакалавра.

Наказом начальника ВК та ПС УКЗ ГУ МВС України в Київській області №424 о/с від 21 червня 2013 року відповідач був призначений на посаду оперуповноваженого сектора карного розшуку ЛВ в аеропорту «Бориспіль».

Після цього, іншим наказом начальника ВК та ПС УКЗ ГУ МВС України в Київській області №823 о/с від 5 листопада 2013 року ОСОБА_2 був звільнений у запас за його власним бажанням.

Із викладеного вбачається, що відповідач проходив службу в органах внутрішніх справ менше трьох років після закінчення ним навчання. А тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в нього виникло зобов’язання відшкодувати НАВС витрати у розмірі 26943,39 грн., з яких: витрати на грошове забезпечення в розмірі 10400,31 грн., витрати на продовольче забезпечення в розмірі 5842,88 грн., витрати на речове забезпечення в розмірі 2512,09 грн. Вказані витрати підтверджуються довідками, приєднаними до позову.

Оскільки ОСОБА_2 добровільно не відшкодував вказані витрати, що не заперечувалось сторонами по справі, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь НАВС витрат, пов’язаних з його утриманням у навчальному закладі у розмірі 26943,39 грн.

Доводи апеляційної скарги щодо недійсності укладеного між сторонами договору оцінюються колегією суддів критично, оскільки ґрунтуються лише на власному тлумаченні апелянтом норм законодавства.

Твердження апелянта щодо доведення наявності витрат, пов’язаних із утриманням відповідача в навчальному закладі та обчислення їх розміру також не можуть бут взяті судом до уваги, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування цього рішення суду.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладені норми права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.