Другою судовою палатою Касаційного цивільного суду Верховного Суду залишено без змін рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті»), треті особи: приватний нотаріус  Київського міського нотаріального округу Семенова Г. В., Бориспільський міськрайонний відділ державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Київській області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява мотивована тим, що 09 квітня 2013 року між ним та відповідачем ТОВ «Порше Мобіліті» було укладеного кредитний договір № 50008469, за змістом якого з метою придбання позивачем автомобілю марки Seat, модель IBIZA, 2013 року виробництва, кузов № НОМЕР_1 з об'ємом двигуна 1390 куб. см., рік випуску 2013, відповідач надав позивачу кредит в сумі 161 262,29 грн, еквівалент суми кредиту в доларах США - 19796,50 доларів США, та додатковий кредит в сумі 60 900,30 грн, еквівалент суми кредиту в доларах США - 7 476,10 доларів США. В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами був укладений Договір застави №50008469 від 16 квітня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського округу Жуковською О.Р., за реєстровим №641, згідно з умовами якого позивач передав в заставу вищевказаний автомобіль.

В лютому 2016 року отримав постанову про відкриття виконавчого провадження від 08 лютого 2016 року, яка винесена з примусового виконання виконавчого напису №75, виданого 27 січня 2016 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г. В. про звернення стягнення на предмет застави, яким надано відповідачу право задовольнити вимоги по стягненню заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 353 361,38 грн.

Виконавчий напис не підлягає виконанню, оскільки вчинений з порушенням вимог статей 88, 89 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки сума боргу не була безспірною, документи на підтвердження заборгованості, а також обґрунтований розрахунок заборгованості не надавався нотаріусу, а подані документи не підтверджують безспірність заборгованості перед відповідачем. Факт наявної у виконавчому напису суми боргу ним не визнається та що зазначені у вимозі платежі: за жовтень 2015 року в сумі 8 890,44 грн ним сплачений 30 жовтня 2015 року, за листопад 2015 року в сумі 9679,62 грн - сплачений 17 грудня 2015 року, за грудень в сумі 9 696,44 грн - сплачений 12 січня 2016 року. Позивач також зазначає, що не отримував від відповідача вимог щодо сплати штрафних санкцій на суму 2 988,57 грн та витрат з метою повернення простроченої заборгованості на суму 732,94 грн, вважає, що вони не підлягають стягненню в безспірному порядку. Позивач стверджує, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки кредит надався на споживчі цілі, з метою придбання автомобіля, в зв'язку з чим вимога про дострокове повернення кредиту втрачає чинність, у випадку усунення прострочення виконання зобов'язань, протягом 30 днів з дня отримання такої вимоги. Розрахунок суми кредиту, зазначений у вимозі в сумі 291 499,17 грн, що є еквівалентом 12 434,38 доларів США, відповідно до обмінного курсу за безготівковими операціями ПАТ «Креді Агріколь Банк» визначений з порушенням умов кредитного договору № 50008469 від 09 квітня 2013 року, а саме п.п.1.3, 1.3.1 Загальних умов кредитування, відповідно до яких курсова різниця, що виникла внаслідок зміни обмінного курсу, погодженого сторонами при укладенні договору (8,1460 грн./дол.США) може застосовуватись лише для визначення суми процентів, в зв'язку з чим еквівалент невиплаченої суми кредиту 12 434,38 доларів США в гривні повинен становити 101290,46 грн.

В порушення вимог статті 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», відповідно до якої стягнення на предмет застави повинно проводитись у відповідності до суми заборгованості, зазначеної у письмовому повідомленні (вимозі), сума, зазначена у письмовому повідомленні (вимозі) складає 323487,18 грн, а сума, зазначена у виконавчому написі - 353 361,38 грн. Позивач також зазначає, що в порушення вимог статті 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», відповідно до якої обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний зазначити в цій вимозі, зокрема, позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати, а отримане ним повідомлення не містить посилання на те, який саме з п'яти позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, передбачених статтею 26 Закону, вважає за необхідне застосувати обтяжувач.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2017 року позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г. В. 27 січня 2016 року виконавчий напис № 75 про звернення стягнення на транспортний засіб марки Seat, модель IBIZA, 2013 року виробництва, кузов № НОМЕР_1 з об'ємом двигуна 1390 куб. см., державний номерний знак НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем та третьою особою допущені порушення вимог чинного законодавства при вчиненні виконавчого напису за укладеним сторонами договором застави транспортного засобу, внаслідок чого було звернуто стягнення на належний позивачу транспортний засіб на погашення суми заборгованості за укладеним сторонами кредитним договором, яка не є безспірною.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 03 серпня 2017 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2017 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги ТОВ «Порше Мобіліті» суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

У серпні 2017 року представником ПАТ «Порше Мобіліті» - Бервершенко О. О. подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 03 серпня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що реєстрація в реєстрі початку процедури звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження це комплекс заходів заставодавця, спрямованих на повідомлення інших кредиторів боржника про початок досудового звернення стягнення. У зв'язку з чим, відповідач є єдиним забезпеченим кредитором ОСОБА_4 на конкретний предмет обтяження, реєстрація початку процедури звернення стягнення суперечить такій реєстрації.

У вересні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 03 серпня 2017 року залишити без змін.

У вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від ОСОБА_4 надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ТОВ «Порше Мобіліті» відхилити, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від  03 серпня 2017 року залишити без змін.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»  ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

02 серпня 2018 р. постановою Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 03 серпня 2017 року залишити без змін.

Поновлено виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2017 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 03 серпня 2017 року.

При цьому суд виходив з того, що згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до частини першої статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 20 Закону України «Про заставу» і статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначено Законом України від 18 листопада 2003 року «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Пунктом 1 частини першої статті 21 зазначеного Закону до забезпечувальних обтяжень віднесено заставу рухомого майна згідно з главою 49 ЦК України, що виникає на підставі договору.

Обтяження може забезпечувати виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому. За рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов'язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження (стаття 22 закону).

У частині першій статті 23 Закону України від 18 листопада 2003 року «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Статтею 26 зазначеного Закону, визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, серед яких і реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Частина перша статті 27 Закону України від 18 листопада 2003 року «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» закріплює вимогу про те, що обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний  надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

У статті 27 Закону України від 18 листопада 2003 року «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачені вимоги до змісту повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Це повідомлення повинне містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 2) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов'язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Згідно зі статтею 28 зазначеного Закону якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене  обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов'язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону.

Закон України від 18 листопада 2003 року «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» пов'язує подальші дії стягувача не лише з виконанням чи невиконанням боржником вимоги усунути порушення зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу, але й установлює відповідний строк для такого виконання - протягом 30 днів, та пов'язує початок спливу цього строку з моментом реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а отже, і подальших дій зі звернення стягнення на предмет застави.

Тобто ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави.

Порядок ведення реєстру та внесення відомостей до нього врегульовано статтею 42 Закону України від 18 листопада 2003 року «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», згідно з якою держателем Реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. До реєстру вносяться, зокрема, відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Частиною четвертою статті 43 Закону України від 18 листопада 2003 року «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно зі статтею 24 цього Закону реєструються держателем або реєстратором Реєстру на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та посилання на звернення стягнення на предмет обтяження.

Порядок ведення Реєстру затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2004 року № 830 (далі - Порядок № 830).

Пунктом 4 Порядку № 830 визначено, що державна реєстрація відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження проводиться шляхом внесення до реєстру запису.

У пункті 5 Порядку № 830 передбачено, що державна реєстрація приватних обтяжень рухомого майна проводиться будь-яким нотаріусом або його помічником, які відповідно до законодавства отримали ідентифікатор доступу до Реєстру, а також адміністратором реєстру та його філіями на підставі відповідного договору.

А в пункті 6 цього Порядку вказано, що заяву про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження (далі - заява) у паперовій формі підписує обтяжувач, справжність підпису якого нотаріально засвідчується (крім випадків подання заяви щодо публічних обтяжень та випадків подання заяви нотаріусу, яким безпосередньо вчинено дію, спрямовану на виникнення, зміну, припинення обтяження, а також на звернення стягнення на предмет обтяження).

Згідно із частиною першою статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Частиною першою статті 50 цього Закону визначено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.

Процедуру вчинення виконавчого напису врегульовано у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі -  Порядок № 296/5). Для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява (підпункт 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5), а нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (стаття 88 Закону України «Про нотаріат», підпункти 3.1., 3.2. пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Підпунктом 3.5. пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5 передбачено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи поданої на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку № 1172, а якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус має право витребувати їх у стягувача, а якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи, зазначені в цьому Переліку, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а залишаються у матеріалах нотаріальної справи (підпункт 2.2. пункту 2 та підпункт 3.6. пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Разом з тим відсутність у Законі України «Про нотаріат» та в Порядку № 296/5 вимоги до нотаріуса провести перевірку дотримання стягувачем норм спеціального Закону України від 18 листопада 2003 року «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» щодо реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та спливу тридцятиденного строку з моменту реєстрації не свідчить про можливість невиконання нотаріусом цих вимог, оскільки в разі розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами перевага надається спеціальному, якщо його скасовано виданим пізніше загальним актом.

Тобто, в цьому випадку необхідно дотримуватися вимог Закону України від 18 листопада 2003 року «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Встановлення нотаріусом на стадії відкриття нотаріального провадження, що заява стягувача не містить такої інформації або стягувач не надав необхідних документів, що підтверджують зазначені обставини, перешкоджає вчиненню нотаріусом виконавчого напису.

При цьому неподання стягувачем на вимогу нотаріуса на стадії підготовки до вчинення нотаріального провадження доказів реєстрації у реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави є підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії на підставі пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат», а невчинення нотаріусом дій щодо вжиття заходів про витребування від обтяжувача згаданої інформації та документів на її підтвердження і, як наслідок, вчинення виконавчого напису без таких документів вказує на незаконність нотаріальної дії як виконаної без усіх необхідних даних.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що доказів реєстрації в державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження  ТОВ «Порше Мобіліті»  не надано.

Разом з тим звернення стягнення на предмет застави пов'язується саме з реєстрацією у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження та сплив тридцятиденного строку для добровільного виконання боржником свого зобов'язання.

Приватний нотаріус не перевірив реєстрації стягувачем у реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження, не врахував, що звернення стягнення на предмет застави може бути розпочате лише в разі невиконання боржником свого зобов'язання протягом тридцяти днів з дня реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження.

Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-83цс18.

На підставі викладеного суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ТОВ «Порше Мобіліті» не надало нотаріусу всіх необхідних документів, що підтверджують безспірність заборгованості. Тому правові підстави для вчинення виконавчого напису нотаріусом відповідно до Закону України «Про нотаріат» та Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» відсутні.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 03 серпня 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2017 року зупинено виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2017 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 03 серпня 2017 року, до закінчення касаційного провадження.

Враховуючи те, що касаційна скарга ТОВ «Порше Мобіліті» підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2017 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 03 серпня 2017 року.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлено згідно з вимогами процесуального закону, та узгоджуються із нормами матеріального права, які судами правильно застосовано.