Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
У грудні 2016 року ОСОБА_2 (далі за текстом - позивач або скаржник) звернулася з позовом до Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі за текстом - Управління) та Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, в якому просила:
- визнати дії відповідачів протиправними щодо відмови їй у перерахунку пенсії державного службовця згідно статті 37-1 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16 грудня 1993 року (далі за текстом - Закон № 3723-ХІІ) та відмови видати довідку належної форми про заробітну плату для перерахунку пенсії;
- зобов'язати Бориспільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01 грудня 2015 року в розмірі 82% у зв'язку з підвищенням заробітної плати державних службовців згідно з постановою Кабінету міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (далі за текстом - постанова КМУ № 1013);
- зобов'язати Бориспільську РДА видати довідку про заробітну плату керівника апарату за формою, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України № 15-1 від 04 вересня 2013 року
В обґрунтування позову зазначила, що вона працювала в Бориспільській РДА на посаді керівника апарату. 23 червня 2003 року Управління призначило позивачу пенсію за віком в розмірі 82% від її заробітної плати. а той час була чинною стаття 37-1 Закону №3723-XII, відповідно до якої державні службовці мали право на перерахунок призначених їм пенсій у випадку підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям. Постановою КМУ №1013 був підвищений розмір заробітної плати державних службовців. Ця обставина свідчить про те, що у позивача виникло право на перерахунок розміру призначеної їй пенсії за віком.
Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2017 року адміністративний позов задоволено частково, визнано неправомірною відмову Бориспільської районної державної адміністрації № Т1973.2 від 15 листопада 2016 року у видачі довідки про заробітну плату керівника апарату за формою, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України № 15-1 від 04 вересня 2013 року, зобов'язано Бориспільську районну державну адміністрацію видати довідку про заробітну плату керівника апарату за формою, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України № 1-3 від 17 січня 2017 року. У задоволенні адміністративного позову в частині інших вимог відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення. Постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2017 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відсутні правові підстави для перерахунку пенсії позивачеві на підставі статті 37-1 Закону № 3723-ХІІ, оскільки на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії внесені зміни, які набрали чинності з 01 січня 2015 року, до статті 37-1 Закону № 3723-ХІІ, що регулює порядок і умови перерахунку пенсій державних службовців, та фактично скасовано норми законодавства, які визначали право особи на перерахунок призначеної пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати за відповідною посадою.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, позивач звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року і прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
13.07.2018 постановою Касаційного адміністративного суду Верховного Суду постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017 року та постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16.05.2017 року – скасовано.
Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.
При цьому касаційний суд виходив з того, що відсутні підстави для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Відповідно до положень частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Системний аналіз зазначених вище положень актів законодавства дозволяє стверджувати, що:
Такі зміни нормативного регулювання права державних службовців на перерахунок пенсії узгоджується із змістом статей 21, 22 Конституції України, позицією Конституційного Суду України викладеною у рішеннях від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008, 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, 22 травня 2018 № 5-р/2018, практикою Європейського суду з прав людини викладеною у рішеннях від 20 липня 2006 року по справі "Сокуренко і Стригун проти України" №29458/04 та №29465/04, 26 червня 2014 року у справі № 68385/10 «Суханов та Ільченко проти України», 09 жовтня 1979 року по справі "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland № 6289/73), 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00), 14 лютого 2012 року по справі «Аррас та інші проти Італії» (Arras and Others v. Italy № 17972/07) та практикою Суду Європейського Союзу у рішенні від 13 червня 2017 року у справі № C-258/14 "Флореску та інші" (Eugenia Florescu and Others v Casa Judeteana de Pensii Sibiu and Others, Case C-258/14, 13 June 2017).
Зокрема, у рішенні Конституційного Суду від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: "обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права". Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення. Отже, положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.
На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
У цій справі позивач просить суд визнати рішення відповідача протиправним та зобов'язати вчинити дії спрямовані на реалізацію права на перерахунок йому призначеної пенсії.
Суд в порядку адміністративного судочинства оцінює зазначене рішення органу пенсійного фонду на предмет відповідності, зокрема, статті 19 Конституції України та частині другій статті 2 КАС України, згідно з якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України; з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення тощо.
Враховуючи викладене, суд робить висновок, що рішення відповідача стосовно позивача у цій справі є правомірним та відповідає зазначеним положенням Конституції України та КАС України.
Суд вважає, що рішення пенсійного органу стосовно позивача у цій справі узгоджується з принципом верховенства права, який гарантований статтею 8 Конституції України.
Рішення пенсійного органу стосовно позивача у цій справі ґрунтується на положеннях закону, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, відступ від якого напряму б суперечив частині другій статті 19 Конституції України.
Аналогічна позиція з приводу застосування статті 37-1 Закону № 3723-XII вже висловлена Верховним Судом України у постанові від 07 листопада 2017 року у справі № 398/4332/16 та Верховним Судом у постанові від 03 квітня 2018 року у справі № 646/10879/16-а.
Проаналізувавши наведені норми законодавства в сукупності з обставинами даної справи й наявними у ній доказами, колегія суддів дійшла висновку про те, що право на перерахунок пенсії державних службовців у зв'язку із підвищенням заробітної плати працюючим державним службовцям могло бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діяли на час виникнення обставин для такого перерахунку.
Таким чином, у відповідача не було правових підстав для здійснення, на підставі звернення позивача, такого перерахунку, у зв'язку із чим відповідач, приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії позивача, діяв на підставі, в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Така відмова відповідача у перерахунку пенсії позивача не призвела до зменшення розміру пенсії державного службовця, яку він отримував до цього, і не є звуженням змісту раніше набутих ним прав та/або порушенням сутності його конституційних соціальних прав, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
Крім того, Суд зазначає, що закони, які встановлюються державою, не можуть бути абсолютними та передбачати незмінний механізм їх реалізації. Для встановлення справедливого балансу інтересів у суспільстві, держава змушена змінювати механізми законодавчого регулювання. Такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).
Деталі за посиланням: Постанова
_03_03.png)
