Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
У липні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною відмову Бориспільського ОУПФ України Київської області щодо проведення перерахунку та виплати пенсії в розмірі 80% від заробітку відповідно до ст. 37-1 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з підвищенням заробітної плати за посадою, з якої була призначена пенсія, виходячи із розміру заробітної плати, визначеного довідкою про заробітну плату, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям, а також державним службовцям, які на момент перерахунку пенсії працюють на інших посадах, ніж ті, з яких їм призначено (перераховано) пенсію №6-4642 від 13.07.2016, виданої Управлінням соціального захисту населення Бориспільської міської ради;
- зобов'язати Бориспільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.12.2015 в розмірі 80 % від заробітку відповідно до ст. 37-1 Закону України «Про державну службу», у зв'язку з підвищенням заробітної плати за посадою, з якої була призначена пенсія, виходячи із розміру заробітної плати, визначеного довідкою про заробітну плату, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям, а також державним службовцям, які на момент перерахунку пенсії працюють на інших посадах, ніж ті, з яких їм призначено (перераховано) пенсію №6-4692 від 13.07.2016, виданою Управлінням соціального захисту населення Бориспільської міської ради, включивши в розмір заробітною плати за посадою начальника відділу Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради, з якої призначено пенсію для її перерахунку та виплати: суму посадового окладу в розмірі 1771 гривня 00 копійок, суму надбавки за ранг (8 ранг) в розмірі 100 гривень 00 копійок, суму надбавки за вислугу років (15%) в розмірі 280 гривень 65 копійок, надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи (50%) в розмірі 1075 гривень 83 копійки; суму премії (198%) в розмірі 3506 гривень 58 копійок; суму премії (1/12 від середнього розміру цієї премії) 83 гривні 33 копійки, інші виплати (винагорода за вислугу років, матеріальна допомога на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань в розмірі) 3542 гривні 00 копійок, з урахуванням нарахованих та фактично виплачених сум за період з 01.12.2015 із збереженням 80 відсотків нарахування пенсії на момент виходу на пенсію
Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2016 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2016 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України.
У грудні 2016 року ОСОБА_1 (в порядку глави 3 розділу ІУ Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній до 15.12.2017) подав до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 359/5678/16-а.
Ухвалою Верховного Суду України 22 грудня 2016 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав того, що у поданій заяві містяться доводи щодо незгоди позивача з оскаржуваною ухвалою через неправильне застосування положень процесуального законодавства, зокрема, статті 183-2 КАС України. Проте, про перегляд судового рішення з цих підстав у поданій заяві не йшлося.
Ухвалою Верховного Суду України від 07 лютого 2017 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків заяви, у зв'язку з тим, що у поданій ним заяві наведено доводи щодо неоднакового застосування положень процесуального законодавства - статті 183-2 КАС. Проте, у поданій заяві не міститься вимоги про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2016 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду України від 15 березня 2017 року відкрито провадження у справі для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2016 року.
У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній редакції) матеріали заяви разом зі справою передано до Верховного Суду.
Відмовляючи у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції покликався на те, що судове рішення суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду скарги на постанову, прийняту в скороченому провадженні, є остаточним та оскарженню не підлягає.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України позивач, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2016 року.
На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 жовтня 2015 року (провадження № К/800/39282/15), в якій зазначено, що враховуючи те, що оскільки апеляційним судом рішення суду першої інстанції, прийняте в скороченому провадженні, переглядалось за загальними правилами цього Кодексу, тому обмеження, встановлені частиною десятою статті 183-2 КАС України, в даному випадку не підлягають застосуванню.
Постановою Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 17.07.2018 р. ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2016 р. та постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01.08.2016 р. – залишено без змін.
При цьому касаційний суд виходив з того, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.
Кодексом адміністративного судочинства України, окрім загального порядку розгляду адміністративних справ, передбачено і особливості розгляду окремих категорій справ. Зокрема, законодавцем визначено, що норми глави 6 розділу ІІІ КАС України (у редакції до 15.12.2017) мають пріоритет над загальними нормами цього Кодексу, які регулюють відповідні питання, оскільки є спеціальними, тобто містять особливості, що відрізняють їх від загального порядку провадження.
Метою запровадження даної процедури в адміністративному судочинстві слугувало прискорення розгляду нескладних справ індивідуального характеру, що забезпечується негайним виконанням таких судових рішень.
Особливості розгляду справи в скороченому провадженні передбачено частиною 4 статті 183-2 КАС України (у редакції до 15.12.2017), відповідно до якої суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи в скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення.
Так, наявний між сторонами спір, згідно з імперативними нормами статті 183-2 КАС України (у редакції до 15.12.2017), міг бути вирішений судом першої інстанції в порядку скороченого провадження, тобто без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, оскільки суд першої інстанції, згідно з частиною 4 вказаної статті, міг перейти до розгляду справи за загальними правилами цього Кодексу лише в разі недостатності повідомлених позивачем обставин та за результатами розгляду поданих відповідачем заперечень тільки після застосування скороченого провадження.
У справі, що розглядається, суд першої інстанції під час перевірки позовної заяви вимогам статей 106, 107 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017) дійшов висновку про відкриття скороченого провадження у справі.
Суд касаційної інстанції, відмовляючи у відкритті касаційного провадження у справі, виходив із того, що частинами 9, 10 статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017) передбачено, що постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.
Частиною п'ятою статті 214 КАС України (у редакції до 15.12.2017) визначено вичерпний перелік підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, зокрема, якщо справа не підлягає касаційному розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення, яке було прийнято в порядку скороченого провадження, підлягає лише апеляційному перегляду.
Тому суд касаційної інстанції визнав, що справа не підлягає касаційному розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки рішення суду першої інстанції прийнято в порядку скороченого провадження і ухвала суду апеляційної інстанції у даній справі є остаточною.
При цьому слід зазначити, що будь-яке відхилення від встановленого законом порядку касаційного перегляду призведе до порушення принципу правової визначеності.
Принцип верховенства права, закріплений у статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, та судова практика Європейського суду з прав людини передбачають можливість відступу від букви закону, але для цього мають бути виняткові обставини, наявність яких особою, що подає заяву не доведено.
_03_03.png)
