Верховний Суд вказав, коли може існувати право членів сім'ї власника будинку на користування житловим приміщенням

Суди розглядали позов особи про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку і виселення.

Позивач покликалась на те, що відповідно до договору дарування відповідач подарувала їй 11/100 частин житлового будинку та її частка у цьому будинку складається з ізольованої квартири. Проте згодом їй стало відомо, що відповідач без її згоди зареєструвала своє місце проживання та місце проживання своїх неповнолітніх дітей у квартирі, яка належить їй на праві власності відповідно до договору дарування.

Реєстрація місця проживання відповідачів була здійснена внаслідок помилкового внесення реєстраційною службою запису про право власності відповідача на квартиру. Пізніше цей запис про державну реєстрацію права власності було видалено, бланк свідоцтва про право власності знищено.

Позивач зазначала, що наявність незаконної реєстрації відповідачів та їх місце проживання у квартирі перешкоджає їй, як власнику, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог. Суд дійшов висновку, що позивач дійсно є власником 11/100 частин житлового будинку та відповідно до статті 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування і розпорядження своїм майном, проте не надала суду належних і допустимих доказів того, що відповідачі чинять їй перешкоди у користуванні і розпорядженні її власністю.

Апеляційний суд скасував таке рішення, а позов задовольнив частково. Визнав відповідачів такими, що втратили право користування квартирою та виселив їх з квартири без надання іншого житлового приміщення.

ВССУ скасував таке рішення та роз’яснив, що стаття 405 ЦК України може бути застосована саме до членів сім'ї, за якими зберігається право користування житловим приміщенням, яке не належить йому на праві власності, за умови відсутності такого користувача в ньому не більше року, а не до колишніх власників житлового приміщення. А апеляційний суд не мав законних підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Апеляційний суд за результатами апеляційного розгляду цей недолік виправив і ухвалив рішення щодо задоволення вимог лише про виселення осіб з квартири без надання іншого житлового приміщення.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що, не будучи власником житлового приміщення, яке належить на праві власності позивачу, відповідач незаконно зареєструвала своє місце проживання та своїх дітей у цьому житлі, тому відповідно до статей 319, 391 ЦК України наявні правові підстави для захисту порушеного права позивача шляхом виселення відповідачів зі спірного житла. Суд відмовив у задоволенні вимоги про зняття відповідачів з реєстраційного обліку, оскільки вирішення цього питання здійснюється у позасудовому порядку на підставі рішення суду про виселення. Також суд відмовив у задоволенні вимог про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, оскільки ці вимоги не ґрунтуються на законі.

ВС погодився з таким висновком апеляційного суду.

Суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб. А згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР та статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

ВС роз’яснив, що аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї. Що відповідає правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14.

Втім, ВС звернув увагу на те, що суди не залучили до участі у справі представника служби у справах дітей для отримання висновку вказаної служби з приводу виселення неповнолітніх зі спірного житла, що стало підставою для скасування ухвалених рішень і направлення справи до суду першої інстанції (постанова від 12.09.2018 у справі № 727/11132/14-ц).

Джерело:Українське право