Регулювання оплати праці полягає у встановленні розміру мінімальної зарплати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці.

Роботодавець несе відповідальність за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці у вигляді штрафу. Про це повідомляє прес-служба Верховного Суду.

«Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці — у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (ст. 265 КЗпП України). Разом з тим, ототожнення гарантій, визначених галузевою угодою, та мінімальних державних гарантій є помилковим», — сказано у повідомленні.

Верховний Суд розглянув в касаційному порядку адміністративну справу за позовом КП «Павлоград-Світло» Павлоградської міськради до ГУ Держпраці у Дніпропетровській області про визнання незаконною та скасування постанови про накладення штрафу в розмірі 217 500,00 грн.

Суть спору полягає в тому, що за результатами перевірки щодо додержання комунальним підприємством законодавства про працю та загальнообов’язкового державного соціального страхування, доплата працівникам за нічний час на підприємстві встановлена та виплачувалась у розмірі 30%; за роботу у вечірній час (з 18 до 22 години) доплата працівникам не здійснювалась. Відповідач переконаний, що це суперечить Територіальній галузевій угоді на 2014–2015 роки, в якій визначено, що оплата за роботу в нічний час проводиться до 40% (але не менше 35%) годинної тарифної ставки (посадового окладу) за кожну годину роботи в цей час, оплата за роботу у вечірній час (з 18 до 22 години) передбачена в розмірі 20% годинної тарифної ставки за кожну годину роботи. Така ситуація, наполягає відповідач, погіршує порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників.

Позивач вказав на відсутність порушення ним мінімальних державних норм і гарантій в оплаті праці, оскільки працівникам за роботу в нічній час здійснювалася виплата в розмірі 30% годинної тарифної ставки, яка не нижча визначеного КЗпП України 20% мінімуму (ст. 108).

Апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції, позовні вимоги задовольнив. Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду пояснив, що за приписами Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (ст. 17), основні державні соціальні гарантії встановлюються законами. Норми і гарантії в оплаті праці встановлені Законом України «Про оплату праці» (ст. 12) та КЗпП України, і саме вони є мінімальними державними гарантіями.

Отже, державне регулювання оплати праці, що визначено законодавством, полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці, в тому числі за роботу в надурочний та нічний час. Поза цими межами здійснюється договірне регулювання оплати праці на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди».

Отже, відповідач встановив лише факт порушення Територіальної галузевої угоди, що позивач не заперечує, проте це не є порушенням встановлених законом мінімальних державних гарантій.

Джерело: ЦЕНТР СВУДДІВСЬКИХ СТУДІЙ