Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
У жовтні 2011 року публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк» (далі - ПАТ «ПУМБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_12 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 15 вересня 2006 року між закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк» (далі - ЗАТ «ПУМБ»), правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», та ОСОБА_12 було укладено кредитний договір № 4995633, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 28 458,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом з розрахунку 11,50% річних, з кінцевим терміном повернення до 15 вересня 2013 року.
У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, чим порушив умови кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 28 жовтня 2014 року утворилась заборгованість у сумі 15 926,56 дол. США, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.
У серпні 2016 року ОСОБА_12 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ПУМБ» про визнання недійсним кредитного договору.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що в порушення вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк не надав йому як споживачу повної та достовірної інформації про умови кредитування, застереження щодо валютних ризиків, орієнтовну сукупну вартість кредиту, не визначив реально процентну ставку, відсутнє застереження щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення, відсутня банківська ліцензія на видачу кредиту в іноземній валюті. Зазначав, що про порушення своїх прав дізнався з висновку експертно-економічного дослідження від 01 березня 2017 року № 0106, який встановив, що зазначений кредитний договір не містить обов'язкових вимог, передбачених статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Посилаючись на вказані обставини та з урахуванням уточнення позовних вимог, просив поновити позовну давність звернення до суду з указаним позовом, визнати недійсним кредитний договір від 15 вересня 2006 року № 4995633 та Графік повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, що є додатком № 1 до вказаного кредитного договору.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2017 року первинний позов ПАТ «ПУМБ» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_12 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором від 15 вересня 2006 року № 4995633 станом на 28 жовтня 2014 року у розмірі 15 926,56 дол. США.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_12 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 05 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У жовтні 2017 року представник ОСОБА_12 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні первинного позову ПАТ «ПУМБ» відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_12 задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій встановили доведену банком обставину про видачу кредиту в розмірі 28 458 дол. США за відсутності допустимих і належних у розумінні статей 58, 59 ЦПК України доказів; висновки судів про видачу кредиту ґрунтуються на припущеннях, оскільки в матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_12 на видачу готівки. Крім того, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди не звернули уваги на те, що під час укладення кредитного договору банк порушив права заявника як споживача, оскільки не надав йому інформацію про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту. На думку заявника умови кредитного договору є несправедливими, містять заборонені дискримінаційні умови щодо боржника та суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача. Кредитний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Вказана справа передана до Верховного Суду.
Постановою Верховного Суду від 5 грудня 2018 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 5 вересня 2017 року в частині вирішення позову публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_12 про стягнення 4 968,66 дол. США процентів за користування кредитом скасовано.
У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_12 про стягнення процентів за користування кредитом відмовлено.
В іншій частині рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 05 вересня 2017 року залишено без змін.
При цьому суд виходив з того, що 15 вересня 2006 року між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», та ОСОБА_12 було укладено кредитний договір № 4995633, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 28 458,00 дол. США на умовах цього договору для придбання транспортного засобу марки Volkswagen, номер кузову НОМЕР_1, а позичальник зобов'язався використати його за цільовим призначенням, сплатити 11,50% річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення до 15 вересня 2013 року.
Сторонами був підписаний графік повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, що є додатком № 1 до вказаного кредитного договору та невід'ємною його частиною.
Факт видачі кредиту підтверджується меморіальним ордером від 15 вересня 2016 року № 237466120.
Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Суд установив, що 19 червня 2009 року банк вручив відповідачу лист-вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та процентів за користування кредитом у тридцятиденний строк, яка станом на 15 травня 2009 року складала 20 044,21 дол. США заборгованості за кредитом та 992,35 дол. США заборгованості за процентами за користування кредитом. Вказана вимога відповідачем виконана не була.
У жовтні 2011 року банк звернувся до суду з указаним позовом до відповідача про стягнення кредитної заборгованості розрахованої станом на 28 жовтня 2014 року у сумі 15 926,56 дол. США, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 10 957,90 дол. США та заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 4 968,66 дол. США.
28 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд установив, що 19 червня 2009 року банк використав право дострокового повернення всієї суми заборгованості, яке передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктами 3.5.7, 5.1 кредитного договору.
Відтак строк виконання основного зобов'язання був змінений і настав на 31-й календарний день з дня отримання позичальником досудової вимоги, тобто - 19 липня 2009 року.
Таким чином, банк вправі вимагати повернення кредиту у межах строку кредитування, який було визначено до 19 липня 2009 року, а нараховувати відсотки за кредитним договором після спливу строку кредитування банк не міг.
У той же час, із наданого банком розрахунку кредитної заборгованості, який суд визнав обґрунтованим, вбачається, що проценти за користування кредитом у розмірі 4 968,66 дол. США були нараховані банком за період з 27 грудня 2010 року по 28 жовтня 2014 року, тобто після спливу строку кредитування.
Ураховуючи, що після спливу строку кредитування (19 липня 2009 року) у банку було відсутнє право нараховувати відсотки за договором, то висновки судів попередніх інстанцій про те, що банк має право на отримання відсотків на підставі положень абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, є помилковими та не ґрунтуються на вимогах закону.
Разом із тим, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з позичальника на користь банку тіла кредиту у розмірі 10 957,90 дол. США, оскільки на спростування факту укладання кредитного договору відповідачем не надано будь-яких доказів, що є його процесуальним обов'язком.
Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_12 з таких підстав.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладанням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Матеріалами справи узгоджується, що при укладенні оспорюваного кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; на момент укладення правочину ОСОБА_12 не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та в подальшому виконував його умови. При цьому, позичальнику було надано інформацію щодо орієнтованої сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, графіку погашення кредиту та умов кредитування в іноземній валюті, на підтвердження чого свідчить оспорюваний договір.
Посилання позивача на несправедливі умови кредитного договору та їх невідповідності принципу добросовісності, що є наслідком погіршення становища споживача, спростовуються змістом кредитного договору та не узгоджуються з матеріалами справи.
Також колегія суддів приходить до висновку, що підстав, передбачених статтями 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів»для визнання кредитного договору недійсним немає, так як позичальник не довів введення його в оману з боку банку, а також наявність умов для визначення такого договору несправедливим, що є його процесуальним обов'язком.
З урахуванням наведеного, висновки судів про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_12 є правильними.
Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_12 про відсутність у ПАТ «ПУМБ» банківської ліцензії на видачу кредиту в іноземній валюті спростовуються матеріалами справи.
Інші доводи касаційної скарги щодо неправильного вирішення судами попередніх інстанцій зустрічного позову ОСОБА_12 зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що відповідно до положень статті 410 ЦПК України оскаржувані судові рішення в частині вирішення позову ПАТ «ПУМБ» про стягнення з відповідача 10 957,90 дол. США тіла кредиту та зустрічного позову ОСОБА_12 залишити без змін.
Оскільки в частині вирішення позову ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_12 про стягнення 4 968,66 дол. США процентів за користування кредитом суди неправильно застосували норми матеріального права і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, то відповідно до статті 412 ЦПК України судові рішення судів попередніх інстанцій в цій частині підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в позові.
_03_03.png)
