Обов’язковий елемент, який повинен встановити суд при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав

Позивач звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав відповідача стосовно неповнолітньої дочки, оскільки відповідач протягом чотирьох років у вихованні, спілкуванні та розвитку дитини участі не брав, святкових заходів за участю дочки не відвідував, її життям не цікавився.

Відповідач зазначав, що стосовно нього ведеться кримінальне провадження та оскільки слідство ще триває, йому обрано запобіжний захід у вигляді застави, тому він позбавлений можливості виїжджати за межі міста для зустрічей з дочкою. Відповідач мав намір відкрити картковий рахунок для перерахування коштів на утримання дочки, оскільки має постійне місце роботи та можливість надавати матеріальну допомогу. Проте, позивач такої згоди на відкриття карткового рахунку не надає, про що позивач у судовому засіданні не заперечувала та зазначила, що матеріальної допомоги від відповідача не потребує, має змогу утримувати дочку самостійно.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Суди зазначили, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батька і можливе лише у разі доведення винної поведінки останнього, його свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками; належні та допустимі докази цього в справі відсутні, стосунки між батьками не повинні впливати на інтереси дитини. А перебування відповідача нетривалий час під вартою у слідчому ізоляторі не може бути виключною обставиною для позбавлення його батьківських прав.

Позивач не погодилась з рішенням судів та подала на них касаційну скаргу, але Верховний Суд не знайшов підстав для її задоволення.

Суд касаційної інстанції вказав на те, що підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

ВС зазначив, що, виходячи з тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України, суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

ВС звернув увагу, що судами попередніх інстанцій встановлено факт тримання відповідача під вартою у кримінальному провадженні, на момент розгляду справи відносно нього обрано запобіжний захід у вигляді застави із покладенням певних обов'язків, що свідчить про існування об'єктивних перешкод для реалізації відповідачем його батьківських обов'язків, та спричинило неналежне піклування про дитину з підстав, що не залежать від відповідача.

Верховний Суд дійшов висновку, що позивачем не доведено та судами не встановлено наявності такого обов'язкового елементу як винності в умисному ухиленні батька від виконання його батьківських обов'язків (постанова від 26.12.2018 у справі № 404/6391/16-ц).

Джерело: Українське право