Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
У червні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до публічного акціонерного товариства «Київенерго» (далі - ПАТ «Київенерго») про стягнення моральної шкоди.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що у 1968 році у віці шести років йому були завдані тяжкі тілесні ушкодження в трансформаторному пункті № 1298, що належить відповідачу, внаслідок чого він став непрацездатним інвалідом ІІ групи з дитинства (довічно).
Рішенням Залізничного районного народного суду міста Києва від 23 вересня 1969 року відповідача визнано винним у заподіянні шкоди неповнолітньому ОСОБА_4, а також визнано за потерпілим право на відшкодування та покладено на відповідача обов'язок відшкодувати шкоду на підставі статті 462 ЦК УРСР.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 27 лютого 2013 року та рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18 червня 2013 року зобов'язано відповідача придбати для ОСОБА_4 автомобіль «Таврія» через ХРП «АвтоЗаз - ДЕУ» вартістю 15 790,00 грн, сплативши 20 000,00 грн вартості переобладнання автомобіля через станцію техобслуговування для управління з урахуванням відсутності правої руки та лівої ступні ноги; зобов'язано ПАТ «Київенерго» сплачувати щомісячно, з моменту придбання автомобіля та реєстрації його в органах Держінспекції, кошти на придбання пального марки А-92, в кількості 120 літрів на рік; зобов'язано ПАТ «Київенерго» придбати для ОСОБА_4 збірний гараж для автомобіля вартістю 5 000,00 грн.
Однак, незважаючи на неодноразові звернення позивача, зазначене судове рішення, яке набрало законної сили, ПАТ «Київенерго» протягом 13 років не виконує та категорично відмовляється виконувати, ігноруючи потреби позивача у транспортному засобі, тим самим знущається над позивачем, навмисно обмежує його в праві на вільне пересування.
У зв'язку з викладеним ОСОБА_4 просив стягнути з ПАТ «Київенерго» на його користь 5 000 000,00 грн заподіяної моральної шкоди.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що позивач не надав належних доказів неправомірних дій ПАТ «Київенерго» щодо невиконання рішення суду та причинного зв'язку між неправомірними діями відповідача та заподіяною позивачу моральною шкодою.
Також у рішенні зазначено, що вказівка позивача на протиправні дії ПАТ «Київенерго», що завдають йому душевних страждань, примушують постійно докладати додаткових зусиль та заходів для організації життя, засобів пересування, нормального харчування, догляду, що в результаті призводить до тяжких моральних травм, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
Суд першої інстанції посилався і на те, що позивач не зазначив розрахунків визначеного ним розміру відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнено частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_4 до ПАТ «Київенерго» про стягнення моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Київенерго» на користь ОСОБА_4 50 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання судового збору.
Ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що невиконання відповідачем рішення, яким його зобов'язано придбати для позивача автомобіль «Таврія», сплативши вартість переобладнання автомобіля, придбати гараж та сплачувати кошти для придбання пального, змушує позивача постійно вживати додаткових зусиль та заходів в організації власного життя, засобів пересування, нормального харчування, догляду, що призводить до тяжких моральних травм, чим завдає йому моральної шкоди.
Визначаючи розмір відшкодування спричиненої бездіяльністю відповідача моральної шкоди, апеляційний суд врахував характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, стан його здоров'я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та зусилля, необхідні для відновлення нормального способу життя.
20 січня 2017 року ПАТ «Київенерго» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що у 2008 році на виконання рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 27 лютого 2003 року, яким ПАТ «Київенерго» зобов'язано придбати ОСОБА_4 автомобіль, сплативши його переобладнання, сплачувати кошти на придбання пального, а також придбати збірний гараж, було видано три виконавчі листи, які в подальшому були пред'явлені до виконання. Оскільки ці виконавчі листи не відповідали вимогам статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», постановами державного виконавця було відмовлено у відкритті виконавчих проваджень.
При цьому ОСОБА_4 не скористався своїм правом усунути недоліки виконавчих листів та знову пред'явити їх до виконання, оскільки не звертався до суду, який їх видав із вимогою належного їх оформлення.
Крім того, у касаційній скарзі зазначено, що стягуючи на користь позивача відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд проігнорував ті обставини, що позивач тривалий час вільно пересувається, має власний автомобіль, веде активний спосіб життя, бере участь у громадській, суспільній та політичній діяльності, є керівником кількох компаній та цілком успішною людиною.
У зв'язку з викладеним ПАТ «Київенерго» стверджувало, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги статті 60 ЦПК України 2004 року, оскільки ухвалив рішення про стягнення відшкодування моральної шкоди на користь позивача за відсутності належних та допустимих доказів заподіяння такої шкоди, а також причинного зв'язку між шкодою та неправомірними діями відповідача.
12.12.2018 р. постановою Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного суду рішення Апеляційного суду Київської області, яким було змінено рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2016 року залишено без змін.
При цьому касаційний суд виходив з того, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами встановлено, щоОСОБА_4 є інвалідом ІІ групи з дитинства довічно (а. с. 5).
Рішенням народного суду Залізничного району міста Києва від 23 вересня 1969 року, зокрема, визнано за ОСОБА_4 право на відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою працездатності, з досягненням ним 15 років (а. с. 6 - 7).
Зазначеним рішенням суду встановлено, що 23 липня 1968 року о 17 годині 30 хвилин малолітній ОСОБА_4, гуляючи біля свого будинку на вул. Петровського в місті Києві, зайшов у трансформаторний пункт № 1298, який належав Київській міській електромережі «Київенерго», правонаступником якого є відповідач, та отримав електротравму, що спричинила тяжкі тілесні ушкодження. Постановою слідчих органів винною в нещасному випадку визнано працівника Київської міської електромережі «Київенерго» ОСОБА_5, яка залишила відчиненими двері в трансформаторний пункт.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 27 лютого 2003 року у справі № 2-64/03 позов ОСОБА_4 до державної акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго», правонаступником якого є ПАТ «Київенерго», про відшкодування шкоди в зв'язку з каліцтвом задоволено частково.
Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_4: відшкодування шкоди, пов'язаної із втратою працездатності, в розмірі 7 757,00 грн за період з лютого 1997 року до 27 лютого 2003 року; відшкодування моральної шкоди в сумі 12 000,00 грн; вартість МІО протеза плеча в розмірі 28 594,10 грн, механічного протеза плеча в сумі 12 808,70 грн, косметичного протеза плеча в розмірі 7 008,58 грн.
Зобов'язано відповідача придбати для ОСОБА_4 автомобіль «Таврія» через РП «Автозаз-ДЕУ» вартістю 15 790,00 грн, сплативши 20 000,00 грн за переобладнанння автомобіля через станцію обслуговування для управління з урахуванням відсутності у ОСОБА_4 правої руки і лівої ступні ноги. Зобов'язано відповідача сплачувати щомісячно, з моменту придбання автомобіля та реєстрації його в органах Держінспекції, кошти на придбання пального марки А-92 в кількості 120 літрів на рік;
Зобов'язано відповідача придбати для ОСОБА_4 збірний гараж для автомобіля вартістю 5 000,00 грн (а. с. 8 - 12).
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18 червня 2003 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення з державної акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» на користь ОСОБА_4 відшкодування моральної шкоди у розмірі 12 000,00 грн та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з державної акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» на користь ОСОБА_4 суми відшкодування шкоди, пов'язаної із втратою працездатності, змінено шляхом зменшення її розміру з 7 757,00 грн до 6 459,00 грн.
У решті рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 27 лютого 2003 року залишено без змін (а. с.13 - 16).
18 червня 2008 року на виконання рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 27 лютого 2003 року суд, що ухвалив це рішення видав три виконавчі листи про: 1) зобов'язання державної акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» придбати для ОСОБА_4 автомобіль «Таврія» через РП «Автозаз-ДЕУ» вартістю 15 790,00 грн, сплативши 20 000,00 грн за переобладнанння автомобіля через станцію обслуговування для управління з урахуванням відсутності у ОСОБА_4 правої руки і лівої ступні ноги; 2) зобов'язання державної акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» сплачувати щомісячно, з моменту придбання автомобіля та реєстрації його в органах Держінспекції, кошти на придбання пального марки А-92, в кількості 120 літрів на рік; 3) зобов'язання державної акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» придбати для ОСОБА_4 збірний гараж для автомобіля вартістю 5 000,00 грн (а. с. 17 - 19).
Постановами державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві від 19 березня 2008 року відмовлено у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання зазначених виконавчих документів у зв'язку з їх невідповідністю вимогам статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 33, 36, 40).
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з частинами першою та другою статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Норма аналогічного змісту була закріплена також у статті 124 Конституції України, яка була чинною на момент ухвалення рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 27 лютого 2003 року.
Відповідно до частини першої статті 14 ЦПК України 2004 року судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Виконання рішення суду є невід'ємною частиною права на справедливий суд.
Розглядаючи спір по суті, апеляційний суд врахував зазначене та дійшов правильних висновків, що відповідач, не виконуючи рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 27 лютого 2003 року, порушує передбачені 129-1 Конституції України та статтею 14 ЦПК України 2004 року гарантії, тим самим завдає позивачу моральної шкоди.
Верховний Суд також погоджується із стягнутим на користь позивача розміром відшкодування моральної шкоди, оскільки він визначений, виходячи з принципів розумності та справедливості.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 не скористався своїм правом усунути недоліки виконавчих листів та знову пред'явити їх до виконання, оскільки зазначені обставини не звільняють відповідача від обов'язку виконувати рішення суду, яке набрало законної сили, добровільно та не спростовують факту заподіяння позивачу моральної шкоди. У зв'язку з цим Верховний Суд також не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що позивач вільно пересувається, має власний автомобіль, веде активний спосіб життя.
Отже, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Деталі за посиланням: Постанова
_03_03.png)
