Головним критерієм реальності погрози при розбої є суб’єктивне сприйняття її потерпілим

Прокурор оскаржив до суду касаційної інстанції вирок суду у зв’язку з неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного особам покарання тяжкості вчиненого злочину і особам засуджених внаслідок м'якості. Прокурор зазначав, що суд невірно кваліфікував дій осіб за ч. 3 ст. 186 КК, оскільки їх дії мають ознаки розбою.

Згідно з вироком суду особи з метою незаконного заволодіння чужим майном проникли до квартири потерпілого, де з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, відкрито викрали його майно.

Судом було встановлено, що з метою незаконного заволодіння майном потерпілого особи застосовували до нього психічне насильство, що виразилось у висловленні погроз, чого не заперечували самі засуджені. Проте засуджені не погоджувались, що при висловленні погроз вони застосовували ніж. 

Суд дійшов висновку, що така погроза не була небезпечною для життя та здоров'я потерпілого, а тому перекваліфікував дії осіб з ч. 3 ст. 187 на ч. 3 ст. 186 КК.

ВС з таким висновком не погодився. Суд касаційної інстанції роз’яснив, що при грабежі поєднаному із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства, основним об'єктом посягання виступає власність, і незважаючи на те, що у момент вчинення грабежу відбувається вплив на потерпілого, однак він є незначним. 

Натомість, за загальним визначенням розбій, як злочин проти власності - це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Головним критерієм реальності погрози при розбої є суб'єктивне сприйняття її потерпілим. При розмежуванні грабежу та розбою визначальним є характер застосованого до потерпілого насильства або погрози, як способу заволодіння чужим майном, при розбої воно є небезпечним для життя чи здоров'я, а при грабежі така небезпека відсутня.

ВС вказав, що реальність погрози в кожному випадку залежить від суб'єктивного сприйняття її потерпілим з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження.
Суд зауважив, що в даному випадку двоє фізично здорових чоловіків з метою незаконного заволодіння майном, погрожуючи застосуванням насильства, здійснили напад на потерпілого 1934 року народження, який вдома перебував сам і в силу свого похилого віку (83 роки) фізично не здатний був чинити опір нападникам та протистояти насильству.

ВС зазначив, що об'єктивних підстав недовіряти потерпілому та вважати, що під час висловлення погроз фізичної розправи потерпілий не сприймав такі погрози реальними та небезпечними для свого життя чи здоров'я, суд у вироку не навів та не зазначив чому, поклавши в основу вироку показання потерпілого в частині погрози застосування щодо нього фізичного насильства, суд не врахував його показань в частині суб'єктивного сприйняття потерпілим такої погрози.

Суд касаційної інстанції, призначаючи новий розгляд в суді апеляційної інстанції, вказав, що якщо при новому розгляді не буде встановлено інших обставин, які можуть вплинути на юридичну оцінку дій осіб, з урахуванням вже встановлених фактичних обставин кримінального провадження, правову кваліфікацію вчиненого за ч. 3 ст. 186 КК слід вважати неправильною у зв'язку з незастосуванням закону про більш тяжкий злочин, а призначене засудженим покарання - м'яким (постанова від 18.12.2018 у справі № 194/1006/17).

Джерело: Українське право