Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
У січні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Інституту розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця Національної академії наук України (далі - Інститут), третя особа - ОСОБА_4, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що наказом виконуючого обов'язки директора Інституту розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця Національної академії аграрних наук України від 02 січня 2013 року її призначено на посаду юрисконсульта сектору з кадрової роботи правового забезпечення та діловодства. Відповідно до наказу від 11 лютого 2013 року вона переведена провідним юрисконсультом. У подальшому їй стало відомо про те, що раніше на цій посаді працював ОСОБА_4, який був звільнений у зв'язку з переведенням на посаду секретаря Великоолександрівської сільської ради Київської області. 19 листопада 2015 року закінчився строк повноважень ОСОБА_4 на цій виборній посаді. 20 листопада 2015 року він подав до Інституту розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця заяву про повернення його на посаду провідного юрисконсульта. Наказом директора Інституту від 01 грудня 2015 року її було звільнено з роботи на підставі пункту другого статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору.
ОСОБА_2 вважала наказ про її звільнення незаконним, оскільки 20 листопада 2015 року відповідач не вимагав припинення з нею трудових відносин, вона не була звільнена з роботи в останній день строку трудового договору та продовжувала працювати в Інституті. Отже, трудові відносини були продовжені на невизначений строк, тому 01 грудня 2015 року вона вже не могла бути звільнена з роботи на підставі пункту другого статті 36 КЗпП України. Крім того, вона не писала заяву про переведення по строковому договору.
На підставі викладеного ОСОБА_2 просила поновити її на посаді провідного юрисконсульта Інституту розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 грудня 2015 року до 11 березня 2016 року в розмірі 9 746,93 грн. та 4 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2016 року позов задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_2 на посаді провідного юрисконсульта сектору з кадрової роботи правового забезпечення та діловодства Інституту розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця Національної академії аграрних наук України.
Стягнуто з Інституту розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 9 746,93 грн.
У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки 20 листопада 2015 року ОСОБА_4 подав до Інституту заяву про повернення на посаду провідного юрисконсульта, у цей день строк трудового договору, укладеного з позивачем, закінчився, однак відповідач не наполягав на припиненні трудових відносин з нею, тому позивач продовжувала працювати протягом 23-27 листопада 2015 року та 30 листопада 2015 року й дія трудового договору була продовжена на невизначений строк. Отже, звільнення ОСОБА_2 з роботи відбулось з порушенням роботодавцем вимог трудового законодавства.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Справа була предметом касаційного перегляду і ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року рішення Апеляційного суду Київської області від 14 червня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до апеляційного суду. Ухвала мотивована тим, що апеляційний суд не з'ясував, чи не було 11 лютого 2013 року переукладено з ОСОБА_2 трудовий договір, на яких умовах, та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що на підставі досліджених доказів, а також наданих судам пояснень встановлено, що відповідач незаконно звільнив позивача із займаної посади, тому вона підлягає поновленню на посаді з підстав, що вірно встановлені місцевим судом.
У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Інститут розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця Національної академії аграрних наук України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач була прийнята на роботу до Інституту саме на умовах строкового трудового договору, укладеного належним чином згідно з законодавством, та ніякої зміни правового статусу строкового трудового договору, укладеного з ОСОБА_2 при прийнятті на роботу, у зв'язку з прийняттям Інститутом наказу від 11 лютого 2013 року, не відбулось, а строковий трудовий договір зберігав свою дію аж до відновлення трудових відносин (повернення) з основним працівником на підставі наказу Інституту від 01 грудня 2015 року. Зазначає, що оскаржувані рішення порушують законні трудові права на працю працівника ОСОБА_4, за яким відповідно до вимог чинного трудового законодавства робоче місце зберігається.
06 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
19.12.2018 р. постановою Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного суду рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2017 року залишено без змін.
При цьому касаційний суд виходив з того, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Суди встановили, що наказом в. о. директора Інституту розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця від 06 грудня 2012 року ОСОБА_4 був звільнений з посади провідного юрисконсульта на підставі пункту п'ятого статті 36 КЗпП України у зв'язку з переведенням його на виборчу посаду до Великоолександрівської сільської ради Київської області.
Наказом в. о. директора Інституту розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця від 02 січня 2013 року ОСОБА_2 призначена на посаду юрисконсульта сектору з кадрової роботи правового забезпечення та діловодства на період перебування ОСОБА_4 на виборній посаді, а наказом від 11 лютого 2013 року ОСОБА_2 переведено провідним юрисконсультом.
20 листопада 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Інституту із заявою про поновлення його на посаді провідного юрисконсульта у зв'язку із закінченням строку повноважень на виборній посаді з 19 листопада 2015 року.
Наказом директора Інституту розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця від 01 грудня 2015 року ОСОБА_2 звільнено із займаної посади з 01 грудня 2015 року на підставі пункту другого статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору, а ОСОБА_4 поновлений на посаді провідного юрисконсульта з 02 грудня 2015 року.
За положеннями статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме.
При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівника з відпустки по вагітності, пологах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).
Строк, на який працівник наймається на роботу, обов'язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудову книжку вноситься запис без посилання на строковий характер трудових відносин.
Установлено, що 24 грудня 2012 року ОСОБА_2 звернулась до директора Інституту із заявою, в якій просила прийняти її на роботу на посаду провідного юрисконсульта з 01 січня 2013 року.
Будь-які посилання при прийняти її на посаду провідного юрисконсульта саме на умовах строкового договору у заяві відсутні.
Крім того, згідно з наказом директора Інституту від 11 лютого 2013 року ОСОБА_2, провідного юрисконсульта сектору з кадрової роботи правового забезпечення та діловодства, переведено на посаду юрисконсульта в адмінуправління.
Разом з тим в цьому наказі також немає будь-яких посилань про переведення її на посаду юрисконсульта саме на умовах строкового договору.
Установлено, що відповідно до копії трудової книжки позивача 02 січня 2013 року внесено запис про призначення ОСОБА_2 на посаду юрисконсульта сектору з кадрової роботи правового забезпечення та діловодства на підставі наказу від 02 січня 2013 року, 11 лютого 2013 року внесено запис про переведення її на посаду провідного юрисконсульта в адмінуправління, також без вказівки про строковість трудового договору.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного трудового законодавства, характер строкового трудового договору, який укладений між позивачем та Інститутом, не підтвердився.
Також встановлено, що при переведенні ОСОБА_2 на посаду провідного юрисконсульта в адмінуправління її не повідомили про обставини укладення трудового договору на певний строк, а саме на період відсутності основного працівника.
Крім того, 20 листопада 2015 року ОСОБА_4 подав до Інституту заяву про повернення на посаду провідного юрисконсульта, однак відповідач не наполягав на припиненні трудових відносин з позивачем, тому вона продовжувала працювати протягом 23-27 листопада 2015 року та 30 листопада 2015 року, отже, дія трудового договору продовжувалась.
Зважаючи на вищевикладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки звільнення ОСОБА_2 з роботи відбулось з порушенням роботодавцем вимог трудового законодавства.
Доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані рішення порушують законні трудові права на працю працівника ОСОБА_4, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до вимог статті 118 КЗпП України передбачено, що право на одержання попередньої роботи виборний працівник має за умови, якщо нового працівника було прийнято на посаду за строковим договором на строк повноважень виборного працівника. Однак при укладенні з ОСОБА_2 трудового договору мало місце лише укладення такого на невизначений строк, тому поворотне прийняття на роботу у зв'язку з закінченням повноважень ОСОБА_4 за виборною посадою при відсутності вакансії законодавством не передбачено.
За таких умов стаття 118 КЗпП України передбачає забезпечення такого працівника іншою рівноцінною роботою (посадою) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Деталі за посиланням: Постанова Верховного Суду
_03_03.png)
