Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду Верховного Суду залишено без змін рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

У березні 2014 року ОСОБА_4звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_7 про припинення права спільної часткової власності, визнання права власності та зобов'язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що він, його сестра ОСОБА_5 та померлий брат ОСОБА_8 є співвласниками будинку АДРЕСА_1. Його частка в домоволодінні складає 2/5, також за ним визнано право власності на 1/5 частки за рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2013 року, 1/5 частки перебуває у власності ОСОБА_5, 1/5 частки домоволодіння, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, рахується за померлим братом ОСОБА_8, яка у встановленому законом порядку не зареєстрована.

Позивач зазначає, що ОСОБА_5 не користується належною їй часткою домоволодіння та не утримує її в належному стані, тому він згоден виплатити їй компенсацію за цю частку в розмірі 14 872 грн.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив: припинити право спільної часткової власності ОСОБА_5 на 1/5 частину домоволодіння АДРЕСА_1; визнати за ним право власності на цю частину домоволодіння; припинити право спільної часткової власності ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на 1/5 частину домоволодіння АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на вказану частину домоволодіння за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України.

У липні 2014 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5 звернулися до суду з зустрічним  позовом до ОСОБА_4, посилаючись на те, що вони є співвласниками домоволодіння по АДРЕСА_1, але не можуть домовитися з ОСОБА_4 про порядок володіння та користування належною їм власністю, тому просили зобов'язати ОСОБА_4 не чинити їм перешкоди у користуванні та володінні вказаним будинком і вселити в нього.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 грудня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, правонаступником якої є ОСОБА_6, ОСОБА_7 про припинення права власності на частку та визнання права власності, а також в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, правонаступником якої є ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим будинку відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутні правові підстави для визнання права власності за позивачем за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України. Право власності позивача на 3/5 частини спірного домоволодіння він набув у встановленому законом порядку, його частка в натурі не виділялась. Підстав передбачених статтею 365 ЦК України для припинення права відповідачів на частку у спільному майні немає.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, місцевий суд виходив із того, що позивачами не надано належних і допустимих доказів щодо наявності перешкод зі сторони ОСОБА_4 у користуванні спільною сумісною власністю.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 06 березня 2018 року  апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 грудня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову апеляційним судом не переглядалось, оскільки сторонами не оскаржувалось.

У березні 2018 року ОСОБА_4 подав до суду касаційної інстанції касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів попередніх судових інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів не відповідають наявним у справі доказам, упереджені і не грунтуються на нормах матеріального права, оскільки відповідачами не надано доказів того, що вони є власниками часток у спірному домоволодінні. Суди не звернули уваги на те, що позов пред'явлено на підставі статті 344 ЦК України та відповідно не застосували вказану правову норму до спірних правовідносин, у зв'язку з чим не звернули уваги на те, що спірна частина майна належала батьку ОСОБА_4, після смерті якого, саме позивач добросовісно заволодів цим майном, продовжує відкрито та безперервно володіти ним більше 30-ти років, частки спільного майна в натурі не виділялись.  

Судові рішення в частині вирішення зустрічного позову не оскаржується, тому касаційним судом не переглядається.    

05 квітня 2018 року Верховним Судом відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Сторони не скористалися своїм право та не подавали до суду відзивів на касаційну скаргу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

20.12.2018 р. постановою Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного суду рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 грудня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 06 березня 2018 року залишено без змін.

При цьому касаційний суд виходив з того, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_4 є власником 2/5 частин домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 11 жовтня 1979 року та на підставі договору дарування від 16 січня 2007 року.

Крім того, ОСОБА_4 є власником 1/5 частини вказаного домоволодіння на підставі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2013 року, яке набрало законної сили.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 15 серпня 1981 року, співвласником 1/5 частини домоволодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_8.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Спадщину після смерті ОСОБА_8 прийняли його дружина ОСОБА_9 та дочка ОСОБА_7, що підтверджується спадковою справою № 846/2005, відкритою Кодимською державною нотаріальною конторою Одеської області.  

ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_9, після смерті якої ОСОБА_7 22 січня 2016 року звернулася в Третю Черкаську державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, де було заведено спадкову справу № 14/2016.

На підставі свідоцтва про право на спадщину № 3890 від 16 листопада 1990 року співвласником іншої 1/5 частини домоволодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_5.

На випадок своєї смерті ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений 06 липня 2010 року державним нотаріусом Ірпінської міської державної нотаріальної контори Київської області Більшиною С.О., реєстровий № 3-423, згідно якого належну їй на праві власності 1/5 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд та земельну ділянку, що знаходяться по АДРЕСА_1 заповіла своєму синові ОСОБА_6.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

ОСОБА_6 29 серпня 2016 року звернувся з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Отже співвласниками спірного домоволодіння є позивач (3/5 частин), ОСОБА_7 (1/5 частина) та ОСОБА_6 (1/5частина).

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_4 просив визнати за ним право власності на 1/5 частину спірного домоволодіння, яка належала його сестрі ОСОБА_11, та на 1/5 частину, яка належала його брату ОСОБА_8 на підставі статті 344 ЦК України, оскільки він понад 30 років добросовісно, відкрито та безперервно володіє цим майном, як власним.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (частина четверта статті 344 ЦК України).

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні;  володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Отже, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати по відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що підстав для визнання права власності на частину спірного домоволодіння за ОСОБА_4 за набувальною давністю немає, оскільки спірне домоволодіння належить на праві спільної часткової власності позивачу (3/5 частин), ОСОБА_7 (1/5 частина) та ОСОБА_6 (1/5частина). Позивач знав, що володіє чужим майном та був обізнаний щодо власників зазначеного майна, які категорично заперечують проти позбавлення їх права власності.

Крім того, ОСОБА_4 просив відповідно до статті 365 ЦК України припинити право спільної часткової власності ОСОБА_5 на 1/5 частину домоволодіння АДРЕСА_1 та припинити право спільної часткової власності ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на 1/5 частину вказаного домоволодіння.

Підстави та порядок припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших власників, визначено у статті 365 ЦК України.

Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналіз цієї норми свідчить про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічні положення закріплені в статті 12, 81 ЦПК України в чинній редакції.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій, належним чином дослідивши наявні у матеріалах справи докази, дійшли обґрунтованого висновку, що 2/5 частки домоволодіння не можна вважати незначною, а тому позбавлення права на частку у спірному майні може завдати істотної шкоди інтересам відповідачів.  Крім того, відповідачі заперечують проти позбавлення їх права власності.

Доводи заявника в касаційній скарзі на те, що відповідачі не надали доказів про те, що вони ,відповідно до статей 1268, 1269, 1296 ЦК України, є власниками своїх часток у спірному домоволодінні, є необґрунтованими, оскільки незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу її відкриття. При цьому відсутність свідоцтва про право на спадщину не свідчить про відсутність самого права особи на майно, яке вона отримала у порядку спадкування.  

Інші доводи заявника зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

 Деталі за посиланням: Постанова Верховного Суду