Київським апеляційним судом залишено без змін рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області  з позовом  до Військової частини А2215, третя особа: Київське квартирно-експлуатаційне управління (КЕУ) про відновлення на квартирному обліку.

Позивач проходив військову службу та 31.07.2008 року був звільнений у запас за п.63 п.п.«В» (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу. Вислуга років становить більше 20 років, перебуває на пенсії за вислугою років з 2008 року. Згідно протоколу від 14.06.1994 року його  разом з сім'єю: дружиною, сином та дочкою зараховано на квартирний облік, а 18.08.1994 року - зараховано в списки особового складу і всіх видів забезпечення. На даний час він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. Проте, житлова комісія в/ч А 2215, як зазначено у витязі з протоколу № 15 від 22.11.2017 року, вирішила відмінити рішення від 14.06.1994 року та перенести дату зарахування на квартирний облік з 14.06.1994 на 04.10.1997 року оскільки відсутні документи, що підтверджують факт прописки позивача та членів його сім’ї у м. Бориспіль на час поставлення на квартоблік. З даною обставиною позивач не погоджується, оскільки повноваження комісії щодо перенесення дати в черзі квартирного обліку чинним порядком не передбачене. При цьому при взятті його на квартирний облік 14.06.1994 було дотримано всі вимоги чинного на той час законодавства, його було взято на облік за місцем проходження служби та місцем тимчасової реєстрації, про що прямо було зазначено у відповідному рішенні комісії. Перенесення його в черзі з квартирного обліку з 14.06.1994 р. на 04.10.1997 р. лише з тієї причини, що він 03.10.1997 р. отримав новий паспортний документ, в якому відповідно було проставлено штамп про прописку, є надуманим та таким, що порушує встановлені законом гарантії на поліпшення житлових умов позивача. На підставі наведеного просив суд визнати недійсним рішення житлової комісії військової частини А 2215 м. Бориспіль, яке оформлене протоколом № 15 від 22.11.2017 року про відміну рішення житлової комісії в/ч А 2215 від 14.06.2017 р. № 1 в частині перенесення дати постановлення на квартирний облік з 14.06.1994 року на 04.10.1997 року старшого прапорщика запасу ОСОБА_1, а також зобов'язати військову частину А2215 м. Бориспіль поновити його на квартирному обліку у військовій частині А2215 м. Бориспіль з 14.06.1994 р.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2018 року позов задоволений повністю.  

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права, неправильно застосовані норми матеріального права та неповно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи. Обґрунтовує скаргу тим, що у порушення норм діючого законодавства судом першої інстанції не взято до уваги, той факт, що у житловій справі ОСОБА_1 та в матеріалах судової справи відсутні належні та допустимі докази щодо дати та місця реєстрації позивача та членів його родини у м. Бориспіль станом на 14.06.1994 року.  

Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року залишено без змін рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2018 року.

При цьому суд виходив з того, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення.

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що  14.06.1994 р. за рапортом прапорщика ОСОБА_1 про зарахування на квартирний облік житлова комісія в/ч А 2215 постановила зарахувати ОСОБА_1 з сім'єю на квартирний облік, який на той час був прописаний в АДРЕСА_1. Ця обставина  підтверджена матеріалами справи та не оспорюється відповідачем. Згідно витягу з особової справи позивача та виписки з протоколу № 1 від 14.06.1994 року, яким вирішено клопотання про постановку його на квартирний облік у виконкомі Бориспільської ради депутатів трудящих, ОСОБА_1 був тимчасово прописаний з червня 1994 року при АДРЕСА_1.

Зважаючи на викладені обставини, при взятті 14.06.1994 року позивача на квартирний облік було дотримано вимог чинного на той час законодавства, яке визначало порядок забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців - за місцем проходження служби та місцем тимчасової реєстрації при АДРЕСА_1. Дата зарахування позивача на квартирний облік не може бути пов'язана із датою видачі йому паспорта серії НОМЕР_1  від 03 жовтня 1997 року, у той час як до особового складу військової частини позивач був зарахований з 11.06.1994 року. Та обставина, що позивач був зареєстрований у військовій частині за адресоюАДРЕСА_1 за місцем служби з червня 1994 року підтверджується випискою з протоколу засідання житлової комісії та жодним чином не спростована.

Крім того при вирішенні справи було встановлено, що оспорюване позивачем рішення житлової комісії військової частини А2215 від 22.11.2017 року № 15 окрім невірності з точки зору суті прийнятого рішення, ще й було винесено з порушенням встановленого порядку, визначеного «Інструкцією про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», затвердженою наказом Міністерства оборони України № 737 від 30.11.2011.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції зазначив, що будь-яких належних і допустимих доказів того, що позивач був зарахований 14.06.1994 р. на квартирний облік внаслідок подання ним відомостей, що не відповідають дійсності, або неправомірних дій посадових (відповідальних) осіб при вирішенні питання про прийняття на квартирний облік, суду надано не було, у зв'язку з чим позов є обґрунтований та підлягає задоволенню. З наведеною позицією в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду, вважаючи її виваженою та обґрунтованою.

За змістом ч.4 ст. 12, ч.1 ст.13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторін у справі. Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів  міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення  для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази  подаються сторонами та іншими особами,  які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

Колегія суддів апеляційного суду критично відноситься до посилань апелянта на те, що протоколом засідання житлової комісії військової частини А2215 від 22.11.2017 за № 15 правомірно було перенесено дату зарахування на квартирний облік позивача з 14.06.1994 року на дату реєстрації в м.Бориспіль 04.10.1997 року, оскільки під час проведення перевірки облікових справ військовослужбовців та осіб, звільнених у запас, виявлено невірну дату зарахування позивача на квартирний облік з 14.06.1994 р.

Згідно ст.ст.36,37 Житлового кодексу УРСР облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів.

Порядок забезпечення жилими приміщеннями осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, військовослужбовців-жінок регулюється житловим законодавством і Положенням про порядок забезпечення жилою площею у Збройних Силах України (введене в дію наказом Міністром оборони України від 23 грудня 1992 р. №220).

Як було встановлено в ході розгляду, 14.06.1994 р. житлова комісія в/ч А 2215 постановила зарахувати позивача на квартирний облік з 14.06.1994 року при в/ч А2215 з сімєю у складі дружини, сина та дочки,  які тимчасово прописані в АДРЕСА_1. Питання, пов'язані із забезпеченням житлом військовослужбовців вирішувались за місцем проходження служби. При цьому датою постановки на квартирний облік вважається день, коли буде винесене рішення житловою комісією військової частини про прийняття на квартирний облік. Тобто, при взятті позивача на квартирний облік з 14.06.1994 року було дотримано вимоги чинного на той час законодавства, яке визначало порядок забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців - за місцем проходження служби та місцем тимчасової реєстрації при військовій частині.

03 жовтня 1997 року позивачу Бориспільським МРВ ГУ МВС України в Київській області виданий паспорт серії НОМЕР_1, в якому наявна відмітка про його реєстрацію у АДРЕСА_1 від 04.10.1997 року. В той же час дата зарахування позивача на квартирний облік не може бути пов'язана із вказаною у новому паспорті датою, оскільки сам паспорт позивачу був виданий лише 03.10.1997 року, у той час, як до особового складу військової частини позивач був зарахований з 11.06.1994 року.  

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що рішення житлової комісії військової частини А2215 від 22.11.2017 року № 15 про перенесення дати зарахування на квартирний облік позивача на підставі п.15  Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов в Українській РСР, відповідно до якого приймаються на квартирний облік громадяни, які постійно проживають та зареєстровані (прописані) у даному населеному пункті, винесено з порушенням порядку, встановленого «Інструкцією про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», затвердженою наказом Міністерства оборони України № 737 від 30.11.2011. Відповідно до вказаної інстанції військовослужбовці та особи, звільнені з військової служби, знімаються з обліку за місцем служби (за місцем звільнення з військової служби) у разі: зокрема, подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік або неправомірних дій посадових (відповідальних) осіб при вирішенні питання про прийняття на квартирний облік. Крім того, військовослужбовці та особи, звільнені з військової служби, виключаються зі списків осіб, що мають право першочергового та позачергового одержання жилих приміщень, у разі якщо вони були необґрунтовано включені до цих списків або втратили право на отримання жилого приміщення в пільговому порядку. Рішення про зняття з обліку та виключення зі списків осіб, приймається житловою комісією військової частини, яка зарахувала військовослужбовця на облік, або її правонаступником. Зважаючи на те, що наявність вищевказаних підстав (подання недостовірних відомостей, необґрунтованого включення до списків або втрати права на отримання житла) ні при прийнятті житловою комісією оскаржуваного рішення, ні в ході розгляду справи встановлено не було, а самі посилання відповідача (зокрема стосовно відсутності реєстрації позивача на час постановлення його на квартирний облік) спростовуються матеріалами справи, оскаржуване рішення не може вважатися законним, що й було належним чином встановлено судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно  дослідив  і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу  спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а його рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких умов передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді не встановлено.

Деталі за посиланням:Постанова