Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду Верховного Суду залишено без змін рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2012 року із ОСОБА_5 на його користь стягнутий борг за договором позики грошових коштів від 08 вересня 2009 року у розмірі 825 120,00 грн. та судові витрати у розмірі 1 820,00 грн. Не зважаючи на це, ОСОБА_5 ухилявся від повернення боргу за вказаним договором позики, тому у нього виник обов'язок сплатити проценти за період із 08 вересня 2009 року до 15 серпня 2016 року у розмірі 20 900 291,00 грн., курсову різницю від суми позики у еквіваленті згідно із курсом Національного банку України у розмірі 1 170 000,00 грн., пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення від загальної суми простроченої заборгованості на день її виникнення у розмірі 2 099 362,40 грн., штраф у розмірі 10 % від загальної суми заборгованості за договором позики на день її виникнення у розмірі  2 289 541,10 грн., що у загальному розмірі складає 26 459 194,00 грн.

Із урахуванням наведеного, позивач просив суд стягнути із ОСОБА_5 на свою користь заборгованість за договором позики від 08 вересня 2009 року у розмірі 26 459 194,00 грн.  

Також, просив визнати причини пропуску строків для звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів поважними та поновити їх, оскільки такі строки пропущенні ним із поважної причини, а саме у зв'язку із погрозами від третіх осіб - представників відповідача.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що у зв'язку із неповерненням позичених коштів відповідач порушив права позивача як позикодавця, проте такі права позивача не підлягають захисту, оскільки він звернувся до суду із зазначеним позовом з пропуском строку позовної давності, при цьому причини пропуску строку позовної давності, зазначені позивачем, судом визнанні неповажними.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши всі обставини, ухвалив рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Обставини, на які посилався позивач, як на підставу поновлення позовної давності, не є поважними, оскільки не обмежували та не позбавляли позивача права подати позов до суду.  

У травні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 квітня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не допитали свідка, про наявність якого позивач зазначав в усному клопотанні, а також судами не досліджено усіх письмових доказів, що є порушенням норм процесуального права. Крім того, представник відповідача - адвокат ОСОБА_6 не мав повноважень на представлення інтересів відповідача.    

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

У серпні 2017 року від представника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4, у яких заявник просить відхилити указану касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню. Повноваження представника під час розгляду справи у судах були належним чином підтвердженні ордером на надання правової допомоги, договором про надання правової допомоги та довіреністю. Позивач не подавав заяв про виклик свідків під час розгляду справи судами.    

26.11.2018 р. постановою Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного суду рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.11.2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 19.04.2017 року залишено без змін.

При цьому суд виходив з того, що касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню із таких підстав.

Судами встановлено, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2012 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 травня 2012 року, із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 стягнуто борг за договором позики грошових коштів від 08 вересня 2009 року у розмірі 825 120,00 грн. у та судові витрати у розмірі 1 820,00 грн.

На виконання вказаного рішення видано виконавчий лист, який перебуває на виконанні у Бориспільському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність ? це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦП України).

Позовна давність установлюється у законі із метою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судами встановлено, що позивач дізнався про порушення своїх прав 14 червня 2012 року, тоді як до суду із позовом звернувся у червні 2016 року, тобто із пропуском загального трирічного строку позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно з частиною п'ятою статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску строку позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об'єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

Європейський суд з прав людини (далі ? ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність ? це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі «Юкос проти Росії», пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що звернення позивача до правоохоронних органів не є поважною причиною пропущення строку позовної давності, оскільки це не позбавляло можливості позивача звернутися до суду із позовом.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

Врахувавши те, що відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшли правильного висновку про те, що позивачу необхідно відмовити у зверненні до суду із зазначеним позовом, оскільки ним пропущено строк позовної давності.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що представник відповідача не мав повноважень на представлення інтересів відповідача, є безпідставними, оскільки у матеріалах справи містяться договір про надання правової допомоги від 24 квітня 2016 року № 01.02/16/01, укладений між ОСОБА_5 та адвокатом ОСОБА_6, ордером на надання правової допомоги від 24 квітня 2016 року серія КВ № 101254, довіреністю від 08 листопада 2016 року, зареєстрованою в реєстрі за № 570/1467-16 і посвідченою консулом-керівником Консульства України в місті Дубай Балануцею О. О., що відповідно до вимог статті 42 ЦПК України 2004 року є документами, які посвідчують повноваження представників.

Посилання заявника у касаційній скарзі на порушення судами норм процесуального права, що полягає у не проведенні допиту свідка та не дослідженні усіх письмових доказів, не беруться до уваги з огляду на таке.

Згідно з частинами першою, другою статті 131 ЦПК України сторони зобов'язанні подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання не проводиться, ? до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

У матеріалах справи не міститься будь-яких відомостей про те, що позивачем подавалося клопотання про виклик свідка.

Вказавши у касаційній скарзі на не дослідження судами усіх письмових доказів, позивач не зазначив, які саме докази не досліджено судами, а тому такі доводи заявника є безпідставними.

Висновки судів по суті вирішення спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та не спростовані позивачем належним чином.

Наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

 Деталі за посиланням: Постанова Верховного Суду