Нерівність за станом здоров’я сама по собі не свідчить про стан необхідної оборони

Верховний Суд розглядав касаційну скаргу захисника на вирок суду у кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України.

Особу було засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років. 

Відповідно до вироку суду під час раптово виниклого конфлікту із потерпілим маючи умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, особа завдав потерпілому один удар ножем у ділянку черевної порожнини зліва, чим спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді травми черевної аорти, гостре знекровлення організму, від яких потерпілий помер.

Судом встановлено, що потерпілий вдарив особу долонею в голову, тобто вчинив неправомірну дію, що визнана судом обставиною, яка пом'якшує покарання. 

Захисник просив скасувати судові рішення та закрити провадження у зв'язку з відсутністю складу злочину, покликаючись на те, що особа діяв у межах необхідної оборони без перевищення її меж, що виключає злочинність діяння.

Верховний Суд не задовольнив касаційну скаргу захисника, а покликання на положення ст. 36 КК України щодо стану необхідної оборони визнав безпідставними.

Суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що наявність добрих стосунків між засудженим і потерпілим, тверезий стан останнього, інтенсивність і характер його дій, відсутність у нього будь-яких знарядь нападу, те, що він хоч і вчинив неправомірну дію стосовно особи, проте це не призвело до його сильного душевного хвилювання, не викликало стану фізіологічного афекту, зумовлює відсутність підстав стверджувати, що засуджений сприймав дії потерпілого як реальну загрозу суспільно небезпечного посягання, а отже, перебував у стані необхідної оборони.

Відхилив Верховний Суд  і посилання захисника у касаційній скарзі на нерівність між засудженим і потерпілим за їх станом здоров'я, оскільки перший має інвалідність І групи, а другий був здоровим, та зазначив, що це жодним чином не свідчить про те, що засуджений перебував у стані необхідної оборони.

Суд зауважив, що власне стан здоров'я не свідчить про існування суспільно небезпечного посягання стосовно особи з обмеженими фізичними можливостями, оскільки суд оцінює дії, які передували начебто захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи.

У цьому випадку застосування засудженим ножа у відповідь на удар долонею є неспіврозмірним таким діям потерпілого, хоча вони і є неправомірними. Не перебував засуджений й у стані сильного душевного хвилювання, через який би він не міг оцінити відповідність заподіюваної ним шкоди (постанова від 24.01.2019 у справі № 444/1586/16-к).

Джерело: Українське право