Верховний Суд висловився щодо визнання удаваним правочином оформлення довіреності на розпорядження автомобілем

До суду звернулась особа з позовом про поділ майна подружжя, визнання договору купівлі-продажу дійсним. Особа зазначала, що вона та її чоловік придбали автомобіль Ford Fusion за спільні кошти, що підтверджується розпискою, яку склала продавець та власник придбаного подружжям транспортного засобу. 

У зв’язку з відсутністю коштів у подружжя на переоформлення транспортного засобу з продавця на покупця, вони разом із продавцем автомобіля прийняли рішення щодо оформлення довіреності на розпорядження автомобілем. Продавець отримала грошові кошти за продаж автомобіля та передала усі необхідні документи, у тому числі і реєстраційне посвідчення водія. Довіреність була оформлена на її чоловіка.

Згодом її чоловік звернувся з позовом про розірвання шлюбу, а позивач дізналася, що він продав спірний автомобіль без її згоди та перереєстрував його на свого батька.

Позивач просила суд визнати дійсним договір купівлі-продажу автомобіля Ford Fusion; визнати недійсним наступний договір купівлі-продажу автомобіля Ford Fusion; визнати автомобіль спільним майном подружжя, набутим за час шлюбу; зобов'язати чоловіка сплатити їй 1/2 частину вартості вказаного автомобіля 

Суд першої інстанції позов задовольнив частково, визнав автомобіль спільним майном подружжя, набутим за час шлюбу, визнав дійсним договір купівлі-продажу автомобіля та зобов'язав сплатити позивачу 1/2 частину вартості автомобіля.

Суд першої інстанції виходив із того, що видачею нотаріально посвідченої довіреності було приховано інший правочин, а саме договір купівлі-продажу спірного автомобіля, оскільки було передано грошові кошти за вказаний автомобіль у розмірі 8 490 доларів США, а продавець в свою чергу передала автомобіль та довіреність з правом відчуження транспортного засобу. Суд дійшов висновку, що автомобіль було придбано за час перебування сторін у шлюбі, він є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки частки майна дружини та чоловіка рівні, тому особа має право на половину вартості автомобіля, який відповідач відчужив без її згоди.

Апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Суд вказав на те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала. Враховуючи те, що під час укладення довіреності на ім'я відповідача останній не набув права власності на спірний автомобіль, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо визнання вказаного автомобіля спільною власністю подружжя.

Верховний Суд визнав законним рішення суду першої інстанції. 

Суд касаційної інстанції зазначив, що згідно зі статтею 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

А Пленум Верховного Суду України у пункті 25 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз’яснював, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інших правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Верховний Суд визнав безпідставними покликання апеляційного суду на те, що відповідач у передбаченому законом порядку не набув права власності на автомобіль, а отримання довіреності не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб, оскільки позов пред'явлено не про визнання права власності на автомобіль, набутим за довіреністю, а про дійсність договору й про поділ майна подружжя за час шлюбу, що не заперечується.

Суд касаційної інстанції вказав на те, що за нотаріально посвідченою односторонньою угодою був прихований інший правочин - договір купівлі-продажу автомобіля, оскільки за цією угодою подружня пара передала власнику автомобіля грошові кошти за придбаний автомобіль, що підтверджується, зокрема, розпискою, а продавець передала автомобіль та генеральну довіреність з правом його відчуження. Отже, фактично вони вчинили дії з виконання умов договору купівлі-продажу автомобіля, що призводять до правових наслідків, які настають за договором купівлі-продажу.

Також ВС нагадав про правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року № 6-486цс16, відповідно до якої коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Оскільки автомобіль було продано без згоди позивача, ВС дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування їй 1/2 частки його вартості (постанова від 30.01.2019 у справі № 444/848/16-ц).

Джерело: Українське право